Глава 29. Повороти долі

Повернення Кресомира з відрядження ознаменувалося гуркотом важких дверей фірми «Золото фенікса». Справи в іншому місті були завершені успішно, але колишній володар Хуста насамперед прагнув побачити свою родину та перевірити, як його вишукана принцеса витримала ці кілька днів.

Він стрімким кроком зайшов до кабінету керівника безпеки, але картина, що відкрилася його погляду, змусила суворого воїна раптово сповільнити крок.

За невеликим столом, схилившись над великим розгорнутим планом, сиділи Божена та Олег. На дівчині був блакитний брючний костюм та бежеві туфлі на шпильці, каштанове волосся зібране у високий хвіст, а її сіро-зелені очі світилися живим вогнем інтересу. Олег, зазвичай похмурий, мовчазний і холодний, мов карпатська скеля, зараз сидів зовсім поруч, уважно слухав її і... посміхався. Поміж ними панувала дивовижна атмосфера абсолютного взаєморозуміння і тепла яку не потрібно було пояснювати словами.

Коли Божена, емоційно доводячи якусь  думку, випадково торкнулася руки начальника безпеки, Кресомир чітко помітив, як між ними проскочила ледь помітна, але дуже промовиста іскра щирої чоловічої цікавості та ніжності. Олег дивився на Божену не як на доньку свого грізного боса, а як на дивовижну, сильну та витончену жінку, яка зуміла підкорити його закрите серце спецпризначенця.

— Кхм, — гучно кашлянув Кресомир, заклавши руки за спину й увімкнувши весь свій залізобетонний авторитет боса.

Олег миттєво підхопився,  його обличчя в одну секунду повернуло звичну сурову маску, хоча легкий рум'янець на вилицях видав його збентеження. Божена ж просто радісно підскочила з місця і, вишукано стукаючи підборами туфель, кинулася батькові на шию:
— Татку! Ти повернувся!

— Повернувся, принцесо, — Кресомир міцно обняв її, але його гострий, проникливий погляд темних очей залишався прикутим до керівника служби безпеки. Воїн споконвіку вмів читати людей краще за будь-які сувої. — Бачу, ви тут не сумували. Справи компанії в порядку?

— Так, Дем’яне Артуровичу, — чітко відчеканив Олег, намагаючись не дивитися на Божену. — Ми провели повну інспекцію. Мушу визнати... Божена Дем’янівна виявила унікальні аналітичні здібності. Її поради щодо розстановки постів охорони для нашого... для мого майбутнього агентства виявилися безцінними. Вона мислить як справжній воєначальник.

Кресомир повільно підійшов до столу, подивився на креслення і перевів погляд на доньку, яка гордо розправила плечі. Батьківське серце мимоволі сповнилося гордістю: його дівчинка більше не плакала над фінансовими таблицями Дениса. Вона знайшла свою стихію. Але разом із цим у грудях Кресомира ворухнулося суворе, суто чоловіче застереження. Він чудово бачив, що Олег — надійний, сильний і загартований воїн, якому можна довірити життя, але Божена для нього завжди залишатиметься маленькою принцесою Хуста.

— Що ж, Олегу, я радий, що моя донька допомогла тобі з твоїм власним агентством, — повільно, з ледь помітною сталевою інтонацією промовив Кресомир, підходячи ближче до чоловіка. — Проте пам'ятай: вона насамперед мій особистий помічник. І її безпека — це твоє головне завдання. Кожну іскру в її бік я помічаю миттєво.

Олег зустрів важкий погляд боса, не кліпнувши оком, і з глибокою повагою схилив голову:
— Я розумію, Дем’яне Артуровичу. Ціною власного життя.

Божена кумедно перевела погляд з батька на Олега, відчуваючи, що між ними знову точиться якась своя, суто чоловіча  гра, але лише хитро посміхнулася. Розпач та страх перед майбутнім остаточно розвіялися. Вона пустила коріння в цьому світі, знайшла перших вірних союзників, і прадавній вогонь її роду тепер палав не руйнівною силою, а чистим, впевненим світлом нового життя.

Вона підійшла і взяла батька під руку, ведучи його до кабінету:
— Ходім, татку, я розкажу тобі, як ми з Олегом перехитрили систему теплових контурів на складах. Тобі сподобається!

Кресомир тихо засміявся, дозволяючи їй змінити тему, але подумки зробив помітку: за цим суворим начальником безпеки тепер потрібне було окреме, дуже пильне батьківське око. Щойно Божена з батьком опинилися за зачиненими дверима його просторого кабінету, дівчина одразу ж, не вагаючись ні хвилини, звернулася до нього з рішучим проханням.
— Татку, будь ласка, дозволь мені офіційно працювати з Олегом у службі безпеки, — палко вимовила вона, заглядаючи йому в очі. — Ті нудні фінансові таблиці Дениса рано чи пізно зведуть мене з розуму! Я не можу сидіти на одному місці. Військова структура, камери, охорона — це мені набагато ближче. Можливо, колись у майбутньому, якщо нічого не зміниться і ми назавжди пустимо тут коріння, я захочу знову спробувати себе в ролі твого помічника по бізнесу. Але зараз мені потрібен рух.

Кресомир на мить замислився, уважно розглядаючи доньку. Спокій, безпека та щастя його дівчинки були для нього в абсолютному пріоритеті. Він більше ні за що на світі не хотів знову бачити той тихий, безпорадний розпач у її очах, який так сильно ранив його останні тижні. А зараз... зараз у її сіро-зелених очах нарешті яскраво світилися живі, знайомі іскри. Після коротких роздумів він кивнув:
— Добре, Божено. З цього дня ти офіційно працюєш у службі безпеки. Вчися в Олега.

Після розмови з донькою Кресомир відпустив її додому до матері, а сам викликав до себе Олега. Настав час для серйозної, відвертої чоловічої розмови. Адже поговорити дійсно було про що: Олег був дорослим, досвідченим тридцятип’ятирічним чоловіком, який пройшов вогонь і воду, а Божені скоро виповниться лише двадцять один. Різниця у віці та життєвому досвіді була суттєвою, і як батько Кресомир мусив розставити всі крапки над «і».

— Сідай, Олегу, — Кресомир вказав на шкіряне крісло навпроти свого столу, а сам повільно заходив кабінетом. Його голос звучав важко. — Божена попросила перевести її до тебе в службу безпеки. Я погодився.

Олег зосереджено кивнув, тримаючи спину рівно.
— Я знаю, що ти дорослий чоловік, Олегу. Тобі тридцять п'ять, їй — двадцять. Але я також бачу, як ти на неї дивишся. І я розумію, що такий чоловік, як ти, у разі небезпеки зможе потурбуватися про мою доньку краще за будь-кого в цьому місті. Я довіряю тобі її життя.