Глава 26. Мова серця

Переговори розпочалися в атмосфері  ділової напруги. Синьйор Моретті розгорнув  контракт, детально описуючи умови логістики й квоти на постачання дорогоцінних металів та каміння. Лада змусила себе повністю зануритися в роботу. Вона чітко, синхронно й бездоганно перекладала кожну репліку італійців, намагаючись тримати свій голос рівним і професійним.

Проте з кожною хвилиною її внутрішній спокій розсипався на друзки.

Коли черга доходила до відповідей господаря кабінету, Лада здригалася. Вона слухала низький та впевнений голос Дем’яна Артуровича і її пам’ять розпізнавала в ньому геть інші вібрації. Кресомир навмисно, з глибоким умислом вплітав у свою розмову з партнерами специфічні, середньовічні звороти — улюблені фрази, які в усьому всесвіті були знайомі лише його коханій Ладі. Він робив це свідомо, прагнув дати їй знак, заспокоїти її серце і підтвердити її найсміливіші здогадки ще до того, як вони залишаться наодинці.

Цей незнайомий Ладі чоловік вибудовувати тактику переговорів не як сучасний бізнесмен, а як суворий середньовічний стратег, що затискає ворога в кут на оборонних мурах Хустського замку.

— Передайте синьйору Моретті, — холодно карбував Кресомир, дивлячись виключно на папери, хоча його пальці міцно стискали дорогу ручку, — що я  не звик ділити свою здобич порівну. Для повної вірності подій ми забираємо собі дві третини від кожної партії сировини. Якщо їхня гвардія... перепрошую, їхня служба охорони не здатна забезпечити безпеку товару на кордоні, ми задіємо власні сили. І за це ми вирахуємо додаткову десятину з їхнього прибутку. На тому стоїмо, і ціною я не цікавлюсь.

Лада на мить заніміла, ледь не пропустивши репліку для перекладу. Для повної вірності подій. Дві третини від здобичі. Додаткова десятина за охорону товару. На тому стоїмо. Ціною не цікавлюсь. Це були улюблені економічні закони її чоловіка, якими він колись обкладав сусідніх угорських торговців. Ба більше, його манера підіймати важкий погляд під час прийняття рішень — усе це було до болю, до крику знайомим.

Її здогадка міцнішала з кожним підписаним аркушем. Магічний вогонь у грудях більше не бунтував, він лагідно грів її зсередини, підказуючи єдину, божевільну, але реальну правду. Перед нею в чужому тілі сидів її Кресомир. Її коханий володар пройшов крізь Браму Часу і якимось дивом очолив цю ювелірну компанію. Вона ледь стримувала сльози радості, які підступали до очей, продовжуючи перекладати італійцям умови угоди. Деякі слова доводилось заміняти, тому що вона зрозуміла — вони були сказані лише для неї.

Нарешті, після трьох годин запеклих дискусій, фінальні підписи під контрактами були поставлені. Синьйор Моретті «майже» задоволено посміхнувся, потис руку Дем’яну Артуровичу і подякував Ладі за блискучу роботу.

— Контракт підписано, — спокійно, але владно вимовив Кресомир, підводячись зі свого місця. Він перевів погляд на свого помічника: — Денисе, ти супроводжуєш  наших італійських партнерів до ресторану . А після — забезпеч їм транспорт до готелю.

— Буде зроблено, Дем’яне Артуровичу, — Денис швидко зібрав папки.

Італійці почали виходити з кабінету, жваво обговорюючи  зустріч. Лада теж почала поспішно складати свій записник та ручку в сумку, відчуваючи, як серце знову починає калатати в горлі від очікування неминучого.

— А ви, Ладо Олексіївно, залишіться, будь ласка, — залізно пролунав голос Кресомира за її спиною. — Мені потрібно дещо уточнити у додатку до договору. Наодинці.

Денис здивовано озирнувся на порозі, але суворий погляд шефа змусив його миттєво закрити рота. За хвилину важкі дубові двері зали переговорів із тихим клацанням зачинилися, відрізаючи їх від усього світу. В кабінеті запала оглушлива, густа тиша, в якій чути було лише їхнє прискорене дихання.

Кресомир повільно повернувся до неї. Його темні очі, вперше за всю зустріч спалахнули тим самим прадавнім, палким багряним вогнем кохання, за яким вона так неймовірно сумувала.

— Я ж казав тобі, моя кохана Ладо... Я знайду тебе крізь будь-який час, у будь-якому світі, і, так склалося, у будь-якому вигляді — тихо, з невимовною ніжністю промовив Кресомир. Його голос тремтів від надміру почуттів.

Лада випустила з рук сумку, і та з глухим звуком упала на підлогу. Блокнот та ручки розлетілися врізнобіч, але їй було байдуже. З тихим, надривним плачем вона кинулася вперед, буквально втискаючись у його широкі груди.

Вона обвила його шию руками, ховаючи обличчя на його плечі, а Кресомир стиснув її у своїх залізних, надійних обіймах, відриваючи від підлоги. Це було те саме тепло. Ті самі рідні обійми, які щоночі снилися їй у холодному ліжку.

— Це ти... О боги, це справді ти, — крізь сльози шепотіла Лада, цілуючи його обличчя, очі, губи. — Я знала, я відчувала! Цей вогонь...

І в ту ж саму мить, коли їхня шкіра знову доторкнулася, усталося справжнє диво. Прихована магія, яка роками живила їхній рід, вирвалася на волю. Прямо від місця дотику їхніх рук, переплітаючи пальці, з тріском спалахнуло чисте, живе золотаве полум'я. Воно не палило їхній одяг і не нищило дорогі меблі. Воно огортало їхні тіла захисним коконом, танцювало на плечах та здіймалося до стелі яскравими іскрами, святкуючи довгоочікуване возз’єднання своїх володарів. Прадавній вогонь повернувся додому.

Трохи заспокоївшись, Кресомир обережно опустив її на підлогу, але не випускав її рук, заворожено дивився на золоте сяйво, що вигравало на її пальцях.

— Я шукав вас, Ладо. Кожен день, кожну хвилину, — його погляд раптом затьмарився глибоким болем. — Я знаю про Божену... я знаю, що наша дівчинка з тобою. Але... Ратомир. Мій син. Що з ним? Моє серце розривається від розпачу, я ніде не можу знайти його сліду.

Лада судомно вдихнула повітря, і її очі знову наповнилися сльозами. Вона міцніше стиснула його гарячі долоні:
— Я не знаю, Кресе... Брама Часу закинула нас із Боженою в парк мого рідного міста. Ми опинилися удвох. Я щоночі молюся предкам, я так само несамовито хочу побачити й обійняти нашого хлопчика. Я надіялася, що він пройшов крізь Браму разом із тобою...