Глава 25. За крок до……

Кресомир не знаходив собі місця у власному кабінеті. Час витікав крізь пальці, мов сухий гранітний пил. Прагнучи побачити Ладу бодай на декілька хвилин наодинці, без зайвих очей та бізнес-етикету, він викликав секретарку і наказав: щойно приїде перекладач від Центру «Манускрипт і медіа», негайно провести її до його кабінету.

Проте офісний механізм  підкинув свої корективи. Лада прибула на десять хвилин раніше. Вона впевнено переступила поріг скляного холу хмарочоса, тримаючи в руках теку. Саме там її і перехопив заклопотаний помічник Денис. Не знаючи про  розпорядження шефа, він щиро зрадів появі рятівної перекладачки і, розсипаючись у компліментах, повів її навпростець до зали засідань, де вже розсідалася прибула італійська делегація.

Коли секретарка, по внутрішньому зв'язку, тремтячим голосом повідомила Кресомиру, що Лада вже чекає на нього разом з італійцями у кімнаті для переговорів, володар Хуста на мить занімів. Його лють була настільки дикою, що він хотів і секретарку, і помічника прямо на місці спопелити. Цей залізобетонний світ з його дурними правилами знову крав у нього дорогоцінні хвилини з коханою!

Довелося докласти титанічних зусиль, щоб узяти себе в руки. Кресомир стрімко вийшов із кабінету і рушив довгим коридором. З кожним кроком, що наближав його до зали, він відчував, як його загартоване в боях єство починає зраджувати. Пальці на руках тремтіли все дужче й дужче, чого з ним не траплялося навіть перед найстрашнішими битвами з нечистю. Магія стародавніх  рунічних татуювань, прихованих під дорогою сорочкою бізнесмена, раптом прокинулася і нестерпно, пекуче запекла, реагуючи на близькість рідної душі. Серце відбивало скажений, рваний ритм у грудях. Він несамовито, до запаморочення хотів пробити ці прокляті скляні стіни і нарешті побачити та міцно обійняти свою кохану Ладу.

Тим часом Денис, ні про що не здогадуючись, супроводжував Ладу до залу переговорів. Навколо все здавалося звичним: дорогі меблі, приглушений гомін іноземної мови, ввічливі посмішки майбутніх італійських партнерів. І попри це —  Лада не могла знайти собі місця. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому її душу раптом охопила така дика, неконтрольована тривога. Хвилювання наростало щохвилини, накочуючи гарячими хвилями.

Але найдивнішим було те, що разом із тривогою вона відчувала себе в безпеці.

А ще Лада ніяк не могла збагнути, що коїться з її власною вогняною силою. Магія всередині неї немов сказилася. Вогонь у жилах то вибухав шаленим, диким бунтом, і тоді доводилося докладати неабияких зусиль, міцно стискаючи пальці на теці, щоб не випустити випадкові іскри прямо на стіл перед італійцями. То раптово її вогонь лагідно вщухав, просто грів зсередини м'яким, затишним теплом, даруючи спокій, який вона відчувала лише колись... у надійних обіймах свого чоловіка. Лада судомно вдихнула повітря і перевела погляд на масивні дубові двері зали, які саме цієї миті почали повільно відчинятися.

У кімнату впевненим, важким кроком зайшов власник корпорації. Лада інстинктивно підвела голову вище, і в ту ж секунду їхні погляди зустрілися. Простір навколо них наче вибухнув німим, сліпучим спалахом.

Лада відчула, як її остаточно накриває хвиля неконтрольованої паніки. З нею коїлося щось абсолютно дике й незрозуміле. Раціональний розум кричав, що вона вперше в житті бачить цього зрілого, породистого чоловіка в дорогому сучасному костюмі. Вона не знала його! Але її споконвічний магічний вогонь у жилах просто збожеволів, а серце горіло пекельним полум'ям і говорило зовсім інше. Воно заходилося в шаленому ритмі, впізнаючи те, що не могло пояснити жодне людське слово.

У погляді цього незнайомого чоловіка, який дивився на неї своїми глибокими темними очима, не було суворості бізнесмена. Там було все: і безмежне, прадавнє тепло, і щемлива ніжність, і... кохання? Настільки всеохоплююче й палке, що Ладі на мить забракло повітря. Вона міцно, до білих нігтів, вчепилася пальцями в край столу, щоб просто не впасти зі стула.

Кресомир стояв навпроти, і кожна клітина його нового тіла вимагала кинутися вперед, наплювати на італійців і стиснути свою кохану Ладу в обіймах. Він не міг відірвати від неї погляду, жадібно всотуючи кожну рідну рису обличчя. Лише неймовірною, сталевою силою волі великого воїна він змусив себе розірвати цей візуальний полон. На кону стояв спокій Лади, він розумів , що зовні, він для неї незнайомець — він не міг налякати її тут, перед натовпом чужинців. Суворо хитнувши головою, він зробив глибокий вдих, пригнічуючи внутрішнє полум'я, і рішуче попрямував до свого крісла у голові столу, аби приступити до переговорів.

Ця затяжна, наелектризована мовчазна пауза не залишилася непоміченою. Денис, який звик до абсолютного прагматизму свого шефа, здивовано закліпав очима і розгублено перевів погляд з Дем’яна Артуровича на Ладу. Повітря в кімнаті стало настільки важким і гарячим, що помічнику здалося, ніби в залі раптово вимкнулися всі кондиціонери.

Голова італійської делегації, синьйор Моретті, теж напружився. Він помітив, як зазвичай холодний і запеклий український магнат на мить втратив свій залізний самоконтроль, а нова перекладачка зблідла так, наче побачила привида. Між суворим господарем кабінету та цією жінкою щойно пронеслася настільки потужна, майже містична напруга, що італійці інстинктивно перезирнулися між собою. Моретті тихо кашлянув у кулак, намагаючись розрядити дивну атмосферу, і першим порушив тишу:

— Можемо починати? — обережно запитав він, пильно вдивляючись в обличчя Кресомира.

Кресомир повільно опустився в крісло і зафіксував свій погляд на паперах, хоча стародавні руни на його грудях продовжували пекти живим вогнем.

— Так, синьйоре  Моретті. Починаймо, — залізно відчеканив він.

Лада судомно ковтнула клубок у горлі, змушуючи себе увімкнути професіоналізм, хоча її пальці все ще помітно тремтіли. Велика шахова партія долі продовжувалась...