Глава 21. Надія крізь темряву

Кресомир сидів у кріслі свого розкішного кабінету, затиснувши голову долонями. Його брав справжній розпач. Незважаючи на величезні гроші та можливості, пошуки родини зайшли у глухий кут — служба безпеки Олега досі не знайшла жодної надійної зачіпки.

Найбільше його серце розривалося від тривоги за Ратомира. Його відважний син, обранець Первісних Богів, опинився сам невідомо де, у цьому божевільному й чужому майбутньому. Кресомир навіть не знав, чи Ратомир живий  після того страшного фінального вибуху вежі Хустського замку. Він категорично не хотів вірити у найгірше, люто гнав від себе ці чорні думки і щохвилини повторював собі, мов закляття: «Мій син — сильний воїн і могутній маг. Він не міг загинути».

По тих слабких, ледь помітних залишках магії вогню, які Кресомир відчував у своєму новому тілі, він чітко розумів: вони перенесли прадавню силу в цей світ. Володар палко надіявся, що син усе ще володіє своєю унікальною магією чотирьох стихій. Але ця думка водночас і лякала його: первісна сила могла як допомогти хлопцеві вижити, так і згубити його, якщо він випадково спалахне перед тутешніми людьми. Єдине, що хоч трохи тішило й заспокоювало зранену душу Кресомира — це те, що Божена була разом із матір'ю. Лада тут своя, вона народилася в цьому світі. Вона точно знає його правила, зможе захистити їхню дівчинку і навчить її виживати в мегаполісі.

Від важких, гнітючих думок його раптово відірвав різкий звук. На столі надривався телефон. Кресомир глибоко вдихнув, змушуючи воїнську витримку повернутися, і натиснув кнопку зв'язку. Це були італійці — великі закордонні інвестори, які вже давно наполягали на підписанні масштабної партнерської угоди із «Золотом фенікса».

Володар Хуста коротко й суворо поговорив із їхнім представником. Вони домовилися про зустріч з італійською делегацією на наступний тиждень. Італійці обіцяли привезти свого перекладача, але Кресомир, загартований у середньовічних зрадах, нікому не довіряв на слово. Для повної вірності й безпеки бізнесу він хотів мати за столом власну людину, яка чутиме кожен шепіт партнерів.

Кресомир викликав до кабінету свого помічника Дениса. Погляд його був холодним і не терпів заперечень.

— Денисе, слухай мене уважно, — залізно промовив Кресомир, міцно стиснувши пальці на столі. — Італійці призначили переговори. Мені потрібен свій, незалежний спеціаліст.  До наступного тижня знайди для мене найкращого, надійного перекладача з італійської мови. Мені потрібна людина, яка ідеально знає їхню мову і не пропустить жодного слова під час підписання угоди. Виконуй.

— Буде зроблено, Дем’яне Артуровичу, — Денис швидко занотував розпорядження і поспішно вийшов, відчуваючи важку ауру свого шефа.

Кресомир знову підійшов до великого вікна, дивлячись на залите нічними вогнями місто. Він ще не знав, що саме цей наказ Денису, запустить незворотний механізм долі. Адже на іншому кінці міста його кохана Лада, яка щойно блискуче підкорила філологічний ринок і досконало знала італійську мову, як раз чекала нові замовлення для серйозних бізнес-переговорів.