Глава 15. Жорсткі правила сучасного світу

Всередині ювелірного ломбарду панувала тиша, що порушувалася лише тихим цоканням настінного годинника. За товстим склом сидів сивуватий, лисуватий чоловік у тонких окулярах. На його білі рукавички впало масивне золоте кольє, яке Лада обережно дістала з хустини.

Оцінювач узяв лупу. За секунду його спина випрямилася, а очі за скельцями окулярів округлилися до розмірів монет. Він кілька разів протер лінзу, міняв світло, судомно ковтав повітря і знову вдивлявся в прадавню роботу середньовічних майстрів. Його руки помітно затремтіли.

— Це... це неймовірно, — пролепетав він, з острахом дивлячись на Ладу через скло. — Чисте золото найвищої проби. Але каміння... Смарагди такої чистоти та огранювання не зустрічаються на сучасному ринку. Ручна робота, вік — мінімум кілька століть. Де ви це взяли? Це музейний експонат! Його історична цінність неосяжна!

— Успадкувала від дуже... суворого чоловіка, — спокійно й прохолодно відповіла Лада, тримаючи спину рівно. — Мене не цікавить лекція з історії, шановний. Мені потрібні гроші. Тут і зараз. Скільки ви дасте за цю безцінну, на вашу думку річ, не враховуючи історію?

Чоловік швидко застукав пальцями по клавіатурі ноутбука, звіряючи якісь графіки.
— Я можу запропонувати вам максимум п'ятсот тисяч гривень. Більше ліміт каси не дозволяє.

Божена, яка досі мовчки стояла поруч, почувши цифру «п'ятсот тисяч», зрозуміла, що це набагато більше, ніж їхні двісті гривень за фотографію. Вона нахилилася ближче до скла, звузила свої сіро-зелені  очі, в яких на мить промайнув небезпечний вогняний відблиск, і жорстко, тоном свого батька Кресомира, промовила:
— Мій батько за таку ціну спалив би твою лавку разом із твоїми окулярами. Мільйон. Або ми йдемо до твоїх конкурентів за рогом.

Оцінювач зблід, дивлячись на суворе обличчя юної дівчини в чорному худі. Він гарячково зробив один короткий телефонний дзвінок власнику, щось швидко прошепотів і нарешті витер піт із чола:
— Добре, добре! Вісімсот тисяч. Готові виплатити готівкою прямо зараз. Це все, що є в сейфі!

Лада кивнула. Через десять хвилин вони забирали з віконця дві важкі чорні сумки, туго набиті пачками великих паперових купюр. Розуміючи, що така сума в руках двох жінок без документів і охорони привертає смертельну небезпеку, Лада міцно схопила Божену за руку, і вони швидко, майже бігом, зникли з приміщення ломбарду, розчиняючись у натовпі мегаполісу.

Першим ділом Лада завернула до найближчого магазину техніки. Там вона за кілька хвилин купила два сучасні смартфони і стартові пакети зв'язку. Скориставшись своїми колишніми знаннями, вона швидко налаштувала інтернет і відкрила пропозиції на ринку нерухомості для довгострокової оренди квартири.

Проте сучасний світ миттєво виставив перед ними залізобетонну стіну правил.
Лада гортала оголошення, дзвонила за номерами, але скрізь — чи то в ріелторів, чи то у власників квартир — відповідь була однаковою, мов під копірку: «Потрібен офіційний договір оренди», «Надішліть фото вашого паспорта та ідентифікаційного коду», «Без документів ми нічого не підписуємо».

Лада безсило закрила обличчя долонями. У них були шалені гроші — майже мільйон гривень у сумці, але вони не могли зняти навіть найпростіший куток, бо юридично їх не існувало в цьому часі.

Вона гарячково почала шукати інші, альтернативні варіанти в інтернеті, вбиваючи в пошук «допомога людям без дому», «притулки» чи «екстрене розселення». І тут на екрані телефону їй на очі потрапило свіже повідомлення:

«Благодійний фонд допомоги та тимчасового прихистку для людей, що опинилися у важких життєвих обставинах та втратили документи внаслідок стихійних лих».

Там було вказано, що фонд надає тимчасове житло, їжу та юридичну допомогу у відновленні документів без зайвої бюрократії на перших етапах.

Лада підвела голову й подивилася на Божену, яка заворожено тицяла пальцем у свій новий екран, намагаючись зрозуміти, куди зникають картинки.
— Збирайся, доню, — тихо, але з надією сказала Лада. — Наш план трохи змінюється. Ми йдемо до благодійного фонду. Це наш єдиний шанс отримати дах над головою і легально зачепитися в цьому світі.

Міцно стиснувши сумки з грошима, приховані під об'ємними сучасними кофтами, мати й донька вирушили за вказаною в повідомленні адресою.