Глава 13. Заробіток та кулінарний шок

Вихід із парку на центральну пішохідну вулицю міста нагадував стрибок у киплячий котел.  Навколо вирував натовп, але варто було Ладі та Божені ступити на брущатку, як люди навколо почали сповільнювати крок. Дві статні красуні у важких середньовічних сукнях із золотим гаптуванням виглядали настільки велично й автентично, що сучасні перехожі миттєво повірили в «історичний перформанс».

Першим до них підскочив підліток із дивним чорним прямокутником у руках.
— Ого, дівчата, костюми просто бомба! — вигукнув він. — А з якого ви театру? Можна селфі?

Божена інстинктивно зробила крок назад, ховаючись за матір, і прошепотіла на вухо Ладі:
— Мамо, у нього в руках, що? Дзеркало скверни? Може спопелити його?

— Божено, спокійно, — крізь зуби, але з чарівною білозубою посмішкою відповіла Лада, міцно тримаючи доньку за лікоть. — Це просто телефон. Нічого лихого він не зробить, максимум — пам'ять телефону заб'є. Ставай поруч і посміхайся.

Дівчина випрямила спину, гордо підняла підборіддя і чарівно посміхнулася дивлячись прямо в об'єктив.

Хлопець задоволено клацнув екраном, дістав із кишені  папірець з цифрою двісті й протягнув Ладі:
— Дякую, ви супер! Успіхів вам!

Щойно підліток відійшов, Божена заворожено вставилася на купюру в руках матері, на якій красувався портрет Лесі Українки.
— Це... це і є місцеве золото? — розчаровано протягнула юнка, помацавши папір пальцем. — Мамо, нас ошукали! Цей хлопчисько дав нам шматок розмальованого пергаменту за те, що ми подивилися в його чорну коробочку! Навіть селяни в Хусті не такі бідні!

— Це паперові гроші, Божено. У цьому світі вони цінніші за звичайне залізо, — усміхнулася Лада, ховаючи купюру в корсет. — Побачиш, на цей «пергамент» ми зараз купимо найкращий обід.

За наступну годину Лада розгорнула таку акторську діяльність, якій позаздрив би будь-який професійний актор. Вона вигадувала на ходу історії про «королівський бал під відкритим небом», залучала туристів, а Божена, яка швидко увійшла в азарт, зачаровуючи посмішкою кожного перехожого, пропонувала зробити фото, щиро вірячи, що це прадавнє закляття для приманювання паперових прямокутників. Натовп був у захваті. Люди шикувалися в чергу, щоб сфотографуватися з «королевою та принцесою», а кишені середньовічних суконь стрімко важчали від сучасних гривень.

Коли в сумі назбиралося кілька тисяч, а в шлунках дівчат почав глухо бурчати голод, Лада вирішила, що розваг на сьогодні достатньо. Вона привела доньку до невеликого затишного вуличного кафе, звідки неймовірно пахло свіжою випічкою та смаженим м'ясом.

Вони сіли за столик на терасі. Оскільки меню було з картинками, Лада швидко зробила замовлення у здивованого офіціанта, розплатившись заробленою готівкою. За кілька хвилин перед ними з’явилися дві порції соковитих бургерів із картоплею фрі та великі склянки з прохолодним напоєм, у якому плавали прозорі кубики.

Божена підозріло ткнула пальцем у круглу булку, з якої визирала котлета, розплавлений сир та зелень.
— Мамо, що це за дивне багатошарове зілля? Його треба розбирати на частини чи їсти разом із цим круглим хлібом? І чому воно пахне так, що я готова забути про всі  манери?

— Це бургер, доню. Просто стисни його двома руками й кусай, — дала майстер-клас Лада,  з насолодою жуючи свою порцію.

Дівчина несміливо піднесла бургер до рота, зробила перший кусь... і, її очі округлилися від неймовірного гастрономічного шоку. Вона замерла на кілька секунд, пережовуючи їжу, наче намагалася розгадати секретний рецепт богів.
— О Первісні Боги... — прошепотіла Божена з повним ротом, а на її пальці капнув соус. — Це найсмачніше м'ясо, яке я їла у своєму житті! Навіть головний кухар нашого замку не вмів так запікати м’ясні страви! Я готова пробачити цьому світові всі його залізні коробки та відсутність магії заради цієї їжі!

Лада засміялася, дивлячись, як донька гарячково тягнеться до солоної картоплі. Проте, коли Божена взяла склянку з колою і зробила великий ковток, трапилася нова халепа. Бульбашки газу різко вдарили дівчині в ніс, а крижаний холод обпік горло.

Божена закашлялася, виплюнула напій назад у склянку й ледь не підскочила з крісла. Її очі запалали диким вогнем, а навколо пальців, попри всі заборони, інстинктивно проскочили перші небезпечні червоні іскри.
— Мамо! Вода отруєна! — прошипіла вона, притискаючи руку до горла. — У ній запечатана дрібна нечисть, яка кусає за язик, і вона крижана, мов зимова річка! Нас хочуть убити!

— Божено, іскри прибери! Негайно! — суворо прошепотіла   Лада, швидко накриваючи долоні доньки своїми, щоб сховати магічний спалах від сусідніх столиків. — Це просто газована вода з льодом! Бульбашки — це повітря, а не нечисть! Сиди  й дихай глибше!

Дівчина повільно заспокоїлась, погасивши магію. Вона ображено подивилася на склянку, потім на маму, важко дихаючи.
— Повітря у воді? — буркнула вона, витираючи губи серветкою. — Дивний світ. Тут навіть вода б'ється.

Лада з усмішкою похитала головою, розуміючи, що попереду на них чекає ще дуже багато таких відкриттів. Але перший крок було зроблено: вони були ситі, мали перші гроші, а головне — старовинні прикраси, подаровані Кресомиром, все ще залишалися недоторканними у кишені. Тепер, коли першочерговий голод було втамовано, прийшов час для однієї з найважливіших частин плану — пошуку ломбарду для «великої угоди».