Глава 12. Перші кроки нового життя. Лада.

Ранкове сонце пробилося крізь густу крону паркових дерев, розганяючи сизий міський туман. Божена різко розплющила очі й сіла на лавці, з диким шоком озираючись довкола.

— Мамо! — дівчина злякано вчепилася в рукав Лади, вказуючи пальцем на дорогу за парканом парку. — Дивись! Там залізні коробки пожирають людей! Вони ковтають їх живцем через двері й несуться геть на шаленій швидкості! Це... це демони Розлому?

Лада мимоволі пирснула від сміху. Жах минулої ночі трохи відступив, а щире здивування доньки викликало в неї добру посмішку.

— Ні, моє серце, — лагідно відповіла Лада. — Це називається «маршрутка». І люди лізуть туди добровільно, ще й гроші за це платять. Звикай, у цьому світі це головний спосіб пересування.

Божена перевела погляд на високий залізний стовп недалеко від виходу з парку, на вершині якого висіла  сіра коробка,.

— А це? Це прадавній тотем? Чи якась пастка?

— Це камера спостереження, — Лада піднялася й обтрусила пил зі своєї оксамитової сукні. — Вона не кусається. Але дивитися на неї надто довго й використовувати магію перед нею точно не варто. Нам пора діяти, Божено. Потрібно знайти ювеліра або ломбард, щоб обміняти прикраси на місцеві гроші. Вона, не привертаючи уваги поки  що поодиноких перехожих у парку, відвернулася і обережно зняла з шиї масивне золоте кольє з прадавніми смарагдами — дарунок Кресомира, який збиралася продати насамперед. Лада загорнула коштовність у чисту хустину й надійно сховала в глибоку потайну кишеню сукні, туди ж відправилася і решта коштовностей її та Божени.

Коли дівчина  підвелася,  Лада гостро відчула проблему. Обидві вони були вбрані в розкішні середньовічні сукні з дорогого оксамиту та шовку, розшиті золотими нитками, хоч і припалі попелом. У такому вигляді посеред сучасного міста вони виглядали б щонайменше дивно. Їхня поява миттєво привернула б непотрібну увагу перехожих чи правоохоронців, що зруйнувало б увесь план таємного виживання.

— Мамо, на нас усі дивляться, на наш одяг, ми не можемо так піти,— Божена скептично оглянула свій поділ. Може, мені спалити цей одяг і …

Почувши це, Лада різко зупинилася. Її обличчя в одну мить стало серйозним, а м'який материнський погляд змінився суворим і непохитним. Вона схопила доньку за плечі й подивилася їй прямо в очі, карбуючи кожне слово:

— Слухай мене дуже уважно, Божено. Я категорично забороняю тобі використовувати магію у цьому світі. Чуєш? Жодних іскор, жодного підігріву води, жодного вогняного метелика. Навіть якщо тобі здаватиметься, що навколо небезпека, чи якщо ти просто захочеш похизуватися. Ти триматимеш свій вогонь запечатаним глибоко всередині. Ти зможеш випустити силу лише тоді, коли я особисто тобі це дозволю. Якщо ти випадково спалахнеш перед цими залізними коробками чи людьми, нас закриють у підземеллях цього часу, які тут називають «психлікарнею», і ми ніколи не знайдемо батька й брата. Ти мене зрозуміла?

Божена злякано ковтнула клубок у горлі, побачивши таку рішучість матері, і слухняно кивнула:
— Так, мамо. Я обіцяю. Тільки з твого дозволу.

Лада полегшено зітхнула, і на її губи повернулася звична тепла усмішка:
— От і розумниця. Обійдемося без магії.

І тут у голові Лади народилася блискуча й смілива ідея. Вона згадала своє  справжнє минуле, те життя, яке було в неї ще до потрапляння в магічний світ і зустрічі з Кресомиром. Колись вона працювала тут екскурсоводом і не раз зустрічала на цікавих маршрутах промо-акторів, переодягнених в історичні костюми. Вони фотографувалися з бажаючими за гроші.

Лада впевнено розправила плечі й хитро, навіть хижо посміхнулася:
— У мене є кращий план. З цього моменту ми з тобою не біженки з минулого. Ми — витончені вуличні акторки. Це наше маскування. Ми просто рекламуємо, тобто розказуємо багатьом людям про свою послугу чи ідею нууу, наприклад, нічні театралізовані екскурсії містом. Якщо люди дивитимуться на нас чи захочуть зробити знімок — посміхайся і не лякайся нічого, я поруч. Це допоможе нам не просто сховатися, а й, можливо, заробити перші дрібні гроші на їжу ще до того, як я знайду покупця  коштовностей.

— Що таке «знімок»? — Божена спробувала вимовити чудне слово, кумедно розтягуючи губи. — Це якесь закляття призову грошей?

— Майже, — засміялася Лада. — Це змушує людей посміхатися й діставати гаманці.

Лада взяла доньку за руку.

Вони повільно вийшли з тінистих алей парку на гамірний міський тротуар. Лада тримала голову гордо, мов справжня королева, готова підкорити цей світ, а Божена йшла поруч, заворожено й шоковано озираючись на кожен міський звук, але старанно й тихо шепочучи під ніс  нові «магічні» слова.