Глава 10. «Золото фенікса»

Дорога до Закарпаття здавалася Кресомиру нескінченною. Сучасний позашляховик мчав асфальтованими серпантинами, але думками воїн уже був на вершині свого колишнього замку. Коли машина нарешті зупинилася біля підніжжя Замкової гори в Хусті, Кресомир, не чекаючи на Дениса, стрімко рушив угору.

Те, що він побачив, розбило його серце. Замість величного кам’яного титана, його фортеці, навколо лежали лише мальовничі руїни, порослі травою та чагарниками. Скеля, яка колись тримала оборонні мури, тепер була оточена табличками туристичного маршруту. Спонтанні пошуки, які він гарячково проводив до самої ночі, обстежуючи кожен завалений камінням куточок, не дали жодного результату. Ратомира тут не було.

Повернувшись до міста, Кресомир замкнувся у своєму просторому кабінеті на верхньому поверсі офісного центру. Він підійшов до вікна, дивлячись на нічні вогні, і змусив свій загартований у середньовічних війнах розум мислити холодно й прагматично. Хаотичні набіги нічого не змінять. Потрібен був чіткий, системний план.

Кресомир викликав керівника своєї служби безпеки — колишнього військового з важким поглядом на ім'я Олег.
— Олеже, слухай мене уважно, — залізно промовив Кресомир, дивлячись йому прямо в очі. — Мені потрібно знайти трьох людей. Жінку та  двадцятирічних хлопця і дівчину.

Він детально, до найменшої дрібниці описав зовнішність Лади, Божени та Ратомира: колір очей, поставу, кожну рису обличчя, які назавжди закарбувалися в його пам'яті.
— У мене немає їхніх адрес, прізвищ чи телефонних номерів, взагалі ніякого зв'язку. Вони можуть бути де завгодно. Задій усе і всіх: камери спостереження, бази даних лікарень та вокзалів… Шукай за портретною схожістю. Ціною не цікався. Мені потрібен результат.

Олег зосереджено кивнув, занотував деталі й мовчки вийшов. Кресомир важко зітхнув. Він тверезо оцінював ситуацію і розумів: ці пошуки затягнуться на місяці, а можливо й на роки. Без прізвищ та документів у цьому цифровому світі майбутнього знайти людей — все одно що шукати голку в копиці сіна.

Щоб не збожеволіти від очікування і міцно закріпитися в цьому часі, Кресомир з головою занурився у справи фірми. Він чітко усвідомлював жорстоку реальність: його легендарного меча з вигравіюваним феніксом, який  міг відкрити Браму Часу у нього немає, зброя назавжди залишилася під товщею  руїн минулого. Якщо хто і міг його відшукати  - то це його син, в крові якого тече магія Землі.  Шляху назад не було. Можливість повернутися у колишнє життя, відбудувати Хустський замок і повернути свій звичний магічний світ була втрачена. Тепер його полем бою став цей дивний, немагічний світ майбутнього, і він мусив підкорити його правила, щоб знайти і, можливо, урятувати тих, хто йому дорогий.

Першим ділом він вирішив повністю знищити старе ім'я компанії, яка більше не належала минулому власнику. Він викликав Дениса та провідних маркетологів компанії. Його погляд не обіцяв компромісів.

— З цього дня «Aurum V» припиняє своє існування, — оголосив Кресомир, і в його  очах на мить відбився прадавній вогняний блиск. — Ми проводимо повний ребрендинг. Відтепер назва нашої ювелірної компанії — «Золото фенікса».

Маркетологи почали було заперечувати, кажучи про ризики та впізнаваність старого бренду, але Кресомир підняв руку, змусивши їх миттєво замовкнути.
— Фенікс — це те, що відроджується з попелу, коли все навколо згоріло дотла, — суворо промовив він, згадуючи свій бойовий меч і спалену фортецю. Підлеглі Войнаровського не знали істинних причин, тому пов’язали це відродження з автомобільною аварією.

  — Нові логотипи, вивіски на всіх бутіках країни та перші колекції золота мають нести в собі символ вогняного птаха. Виконуйте.

Він знав, що робить. «Золото фенікса» — це була не просто гарна назва для бізнесу. Це був його таємний магічний маяк, знак, висічений у золоті майбутнього. Кресомир вірив: коли Лада, Божена чи Ратомир побачать у місті вивіски з феніксом, їхній спадковий вогонь обов'язково відгукнеться, і вони зрозуміють, що він тут і шукає їх.