Глава 9. Магія нової влади

Протягом наступних трьох тижнів Кресомир, замкнений у розкішній VIP-палаті приватної клініки, займався тим, що він дуже добре вмів — спостерігав та аналізував. Його загартований у ворожих інтригах розум жадібно всотував інформацію. Чужі спогади, що належали загиблому Дем’яну Артуровичу Войнаровському, остаточно вляглися в його голові, відкриваючи масштаби влади, яка раптово опинилася в його руках.

Він більше не був володарем Хустського замку, але тепер став  власником «Aurum V» —ювелірної імперії, володів мережею розкішних бутиків по всій країні та найкращими майстернями. Чужі знання підказували: «гроші» на рахунках цього чоловіка могли купити невелике королівство минулого, а його «вплив» дозволяв відчиняти двері найвищих кабінетів. Для Кресомира, який споконвіку звик мати справу із золотом та коштовним камінням, такий бізнес здався символічним — доля знову повернула його до земних скарбів.

— Ваша кава, Дем’яне Артуровичу, — тихий голос молодого чоловіка в дорогому сірому костюмі змусив Кресомира відірвати погляд від тонкого скляного екрана, який тут називали «планшетом». Він остаточно змирився з тим, що відтепер для всіх він — Дем'ян. Нове ім'я більше не різало слух, воно пустило коріння, ставши його новою, безкомпромісною реальністю. Його новим життям.

Це був Денис, особистий помічник покійного бізнесмена, а тепер і його. Для Дениса його шеф просто пережив важку аварію, став трохи похмурішим, почав говорити занадто жорстким, наказовим тоном і перестав користуватися звичними жартами.

— Денисе, — Кресомир повільно зробив ковток гіркого чорного напою. Смак йому навіть подобався. — Мені потрібні звіти про археологічні розкопки в Західному регіоні. Конкретно — все, що стосується Хустського замку та його околиць за останній... рік.

Помічник здивовано кліпнув очима, але швидко занотував наказ:
—Що саме шукати?

—Все, що стосується дивних знахідок, підземель, ходів, пожеж, землетрусів — холодно перерахував Кресомир. —Щойно лікарі підпишуть папери, ми їдемо туди. Помічник здивовано кліпнув очима, а його ручка завмерла над записником. Він ошелешено перевів погляд на шефа, намагаючись збагнути, чи це не наслідки аварії.

— До Хуста? Дем'яне Артуровичу, але ж у вас там немає жодних бізнес-інтересів, — обережно, наче ступаючи по тонкій кризі, заперечив Денис. — До того ж лікарі наполягають на реабілітації в місті. Які підземелля на руїнах?

Погляд Кресомира став настільки важким і гострим, що помічник мимоволі випрямив спину, відчувши, як по тілу пробіг липкий холодок. Перед ним стояв зовсім інший чоловік.

— Не змушуй мене повторювати, — холодно сказав Кресомир. — Усе! Шукай! Особливо… за останній місяць. Зрозумів?

Денис ковтнув клубок у горлі, відчуваючи, що будь-яке подальше заперечення загрожує миттєвим звільненням або чимось значно гіршим. 

—Зрозумів. Я негайно підніму всі прес-релізи, археологічні звіти та звіти ДСНС.

— Щойно лікарі підпишуть папери, ми їдемо туди, — відрізав Кресомир, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

Коли Денис, усе ще приголомшений раптовою зміною характеру Войнаровського, тихо вийшов із палати  нервово зашепотів собі під ніс:

--Чим вони його там обкололи. Підземелля? Пожежі? Ходи? -- Замість масажу та крапельниць він вирішує пограти в Індіану Джонса на закарпатських руїнах. Якщо він завтра попросить мене замовити йому ручного дракона чи спалити відьму на парковці клініки — я офіційно звільнюся!

Коли Денис вийшов, Кресомир підвівся з крісла. Тіло бізнесмена під дією медикаментів відновлювалось швидко. Воно було міцним, хоча середньовічний воїн усе ще сумував за своїми широкими плечима та мозолистими від меча долонями. Він підійшов до великого панорамного вікна, з якого відкривався краєвид на залите сонцем сучасне місто.

Кресомир заплющив очі й спробував зосередитися. У цьому тілі не було вогню. Жити без магії для нього було все одно, що дихати без повітря. Він відмовлявся вірити, що Брама Часу повністю позбавила його сили. Він зробив глибокий вдих, згадуючи, як колись підіймав вогняні вали на стінах Хуста. Він шукав ту саму іскру, яку залишив у мечі-феніксі перед смертю.

Раптом десь глибоко в грудях, біля самого серця, щось болісно й гаряче кольнуло.

Кресомир різко розплющив очі й подивився на свої долоні. Золотого сяйва чи полум'я не було, але повітря навколо його рук на мить затремтіло від нестерпного жару. На лакованому столі поруч, кришталева склянка з водою покрилася дрібними тріщинами, а вода всередині неї миттєво закипіла, випустивши тонку цівку пари.

На губах воїна з'явилася хижа, задоволена посмішка.
«Вогонь не згас. Він просто спить, пригнічений цим слабким тілом та залізом навколо».

 Але найголовніше чекало на нього ввечері, коли на екрані планшета висвітлилось автоматичне сповіщення новин. Коротка стаття змусила серце Кресомира пропустити удар: «Сейсмічна аномалія на руїнах Хустського замку збентежила науковців. У зоні Карпатського заповідника прилади зафіксували серію підземних поштовхів, що супроводжувалися раптовими люмінесцентними спалахами  різних кольорів. Сейсмологи офіційно заявляють, що не можуть пояснити природу цього підземного імпульсу."

Кресомир стиснув планшет так, що міцне скло ледь не тріснуло під його пальцями. Спалахи  різних кольорів. Земля, вода, повітря та вогонь. Це не міг бути збіг. Це був чистий, незаперечний слід прадавньої магії його сина Ратомира, Обранця Первісних Богів. Хлопець пробився крізь Браму Часу, і він у цьому світі, у рідному Хусті, на руїнах їхнього колишнього дому.

Анісія залишилася там, у далекому минулому, надійно схована під своїм магічним куполом серед хащів, що так і не скорилися нечисті. Але його син, його відважний хлопчик тут.

— Ти впорався, сину, — прошепотів Кресомир, і його сірі очі вперше спалахнули справжнім, магічним вогнем володаря. — Ти живий. І тепер у мене є все: гроші, зв'язки та влада цього світу, щоб знайти тебе, твою матір і сестру.