Глава 7. Останній удар мечем

Брама Часу на вершині головної вежі гуділа, розгортаючи всередині кам'яної арки сріблясто-блакитну вирву, яка викривляла сам простір. Щойно Лада та Божена зникли в її сяйві, магічні руни на мечі почали стрімко згасати.

Захисні мури замку вибухнули від удару темної магії, розлетівшись на дрібне каміння. На вершину вежі, підіймаючи хмари чорного попелу, ринула друга, смертоносна хвиля нападу. Цього разу попереду сунули не бездумні потвори, а найкращі чаклуни ворога у важких чорних обладунках, оточені гвардією вищих демонів із  Розлому. Вони йшли цілеспрямовано — вбити та зруйнувати.

— Приймемо цей бій разом, батьку!  Дороги назад немає, — крикнув Ратомир, стаючи пліч-о-пліч із Кресомиром.

Кресомир кинув на сина короткий погляд, у якому залізна жорсткість воїна змішалася з глибоким батьківським болем. Він розумів: вони затиснуті на вершині гори, замок наполовину палає, а сили ворога переважають їх у сотні разів. Але суперечки скінчилися. Залишилася тільки чиста, нещадна лють.

— Тоді тримайся мого плеча, сину! — прогримів володар, підіймаючи свій бойовий меч, на якому знову люто заклекотав вогонь. — Пригостимо їх вогнем!

Це була героїчна, відчайдушна битва, гідна прадавніх пісень. Але тепер усе змінилося. Ратомир усвідомив свої помилки під час першого нападу. Страх, хаос та паніка, які раніше заважали йому мислити, зникли. Його погляд став холодним і зосередженим, як у батька. Юнак більше не витрачав сили даремно — він бився чітко, виважено й безжально, повністю контролюючи кожну зі своїх чотирьох стихій.

Ратомир став утіленням прадавньої могутності богів. Його магія розгорнулася страшною, монолітною силою. Коли ворожі чаклуни спробували оточити їх, юнак зробив один чіткий рух долонею — і повітря навколо вежі стислося в гігантський вакуумний щит, який миттєво загасив темні прокляття ворогів. Наступної секунди він підкорив землю під їхніми ногами: гранітні плити розступилися, утворивши навколо батька й сина надійне оборонне коло, а із скелі вирвалися колосальні кам'яні брили, що розчавили перші ряди демонів.

Об'єднавши цю виважену, нищівну могутність Обранця із запеклою, бойовою силою вогню Кресомира, вони перетворилися на абсолютну зброю. Вогонь володаря плавив ворожу крицю, а Ратомир ідеально скеровував потоки штормового вітру та крижаної води, роздмухуючи батьківське полум'я до небес і створюючи гігантський білий смерч. Вони діяли як один організм. Крок за кроком, удар за ударом батько і син тотальним, нещадним вогнем випалювали все навколо себе. За лічені хвилини непереможна орда Розлому була майже знищена — у фортеці не залишилося жодної живої чи мертвої потвори, лише гори попелу під їхніми ногами. Вони перемогли.

Проте ця перемога далася надто дорогою ціною. Кресомир відчував, як його магічні татуювання ледь тліють попелястим світлом. Він був повністю, смертельно виснажений. Його тіло трималося виключно на силі волі.

Але ворог не збирався відступати просто так. Останні чорні маги, що стікали кров'ю біля підніжжя гори, зібрали залишки своєї темної сили для фінального,  прокляття. Вони спрямували всю руйнівну магію Розлому прямо в ядро цитаделі.

У ту ж саму секунду весь Хустський замок вибухнув. Колосальний, вогняний кошмар піднявся знизу, трощачи рештки оборонних мурів та саму фортецю на друзки. 

У жилах Кресомира, вогню для бою майже  не було — сил та магії залишилося лише на один удар меча. Побачивши, що замок злітає в повітря, виснажений володар з останніх сил вирвав свій меч і з силою встромив його в каміння. Руни на лезі спалахнуло сліпучим, білим світлом. Простір розірвався, і Брама Часу з шумом розгорнула срібну вирву. 

— Ратомире! До Брами! — з останніх сил вигукнув Кресомир також направляючись до Брами Часу.

Цього разу Ратомир не сперечався. Він чітко оцінив ситуацію і зрозумів наказ батька. Юнак зробив потужний ривок і в останню долю секунди встиг ступити прямо в сяючу срібну Браму.

У той самий момент страшна, руйнівна вибухова хвиля  повністю накрила вершину гори. Вогняний удар неймовірної сили наздогнав Кресомира. Цей вибух розірвав виснажене тіло воїна.

Проте магія Брами Часу уже запустила незворотний процес переміщення. Тіло Кресомира перетворилося на прах на руїнах замку, але його могутня, незламна душа була виштовхнутою в ту саму часову вирву, пролітаючи крізь століття слідом за сином.

Крізь хаос розірваного простору в інший світ — у невідоме майбутнє, у світ його коханої Лади — перенеслися двоє. Живий, цілий, але знесилений Ратомир та позбавлена фізичної оболонки, але сповнена запеклої волі душа великого воїна Кресомира. Хустський замок перестав існувати в минулому, але нова історія життя для Кресомира тільки починалася, Ратомира – продовжувалася.