Глава 5. Початок Розлому

Повернення до Хустського замку цієї ночі було не таким, як завжди. Ратибор летів на своєму вороному жеребці, майже не відчуваючи землі під копитами. Його серце співало, а в жилах  вирувало нове, солодке й водночас могутнє почуття. Дар забутих стежок Анісії залишив на його душі невидиме срібне тату.

Коли юнак переступив поріг великої зали цитаделі, Кресомир та Лада сиділи біля величезного каміна. Володар замку читав давній фоліант, а Лада перебирала сухі гірські трави. Обидва миттєво підняли голови. Поява сина змусила  вогонь у каміні раптово злетіти до самої стелі, вибухнувши золотими іскрами.

— Ого! Ти змінився, сину, — низький, проникливий голос Кресомира змусив Ратомира зупинитися. Батько підвівся, його суворе обличчя напружилося. — Твій вогонь більше не бушує хаотично. Він... підкорився чомусь. І твоя земля дихає інакше. Батько затримав на синові погляд і тихо хмикнув. Обличчя хлопця буквально світилося. Шкіра здавалася свіжішою, очі блищали так, наче в них відбивалися сонячні зайчики, а важка лінія щелепи, яку він зазвичай суворо стискав, нарешті розслабилася. Навколо очей з'являлися дрібні, ледь помітні, щирі зморшки щастя. Це вже не був той похмурий юнак, якого вони звикли бачити щоранку; перед ними стояла людина, чиє серце вперше закохалося.

Лада підійшла ближче, лагідно торкнулася грудей сина і заглянула в його сіро-зелені очі. На її губах розквітла мудра жіноча посмішка, хоча в глибині погляду причаїлася тривога.

— Твоє серце зайнялося зовсім іншим полум'ям, Ратомире, — тихо сказала вона. — Хто вона?

Ратомир не став приховувати. Він палко й відверто розповів батькам про Анісію, про її приховану хижку в хащах, про Дар забутих стежок і про те, як їхня магія землі злилася воєдино.

Кресомир слухав мовчки, але з кожним словом сина його кулаки стискалися міцніше.

— Дар забутих стежок... — глухо промовив володар замку.

— Ця дівчина — благословення і водночас величезна небезпека. Якщо вона бачить приховані дороги Прадавніх, вона може знайти єдину таємну стежку до замку. Цим можуть скористатися вороги. Можливо краще забрати її до замку?

— За неї не хвилюйся, батьку, — швидко додав юнак. — Її хижка захована у таких непрохідних, диких хащах, куди не веде жодна земна стежка. Бабуся Анісії перед смертю накрила ту галявину стародавнім, непроникним магічним куполом. Туди не пройде жодна жива чи мертва душа, якщо Анісія сама не захоче відкрити срібну дорогу. Вона в цілковитій безпеці.

Кресомир полегшено кивнув.  Раптом Ратомир різко здригнувся. Його  очі миттєво спалахнули глибоким смарагдовим світлом, а тіло пронизав сильний раптовий біль. Прадавня магія землі, дарована Первісними Богами, здригнулася з надрами Карпат настільки потужно, що юнак ледь не впав на коліна. Через свій унікальний зв'язок із землею він першим, фізично й магічно, відчув катастрофу. Земля під Хустським замком не просто затремтіла — вона закричала, стікаючи кров'ю та чорною магією.

— Розлом... — важко ковтаючи повітря, витиснув із себе Ратомир. — Він розривається батьку, вони пробили магічний захист наших кордонів!

У ту ж мить Хустський замок струснуло колосальним підземним поштовхом. Величні кам'яні стіни фортеці жалібно застогнали. Вогонь у каміні вмить згас, випустивши ядучий чорний дим, який пахнув сіркою та гнилістю. До зали, заледве тримаючись на ногах від підземного струсу, вбігла налякана Божена, чиї долоні вже інстинктивно палали захисним вогнем роду.

Кресомир миттєво змінився. Погляд володаря став залізним, уся ніжність зникла, поступившись місцем жорсткому, нещадному воїну. Його могутнє тіло окутало випалююче полум'я.

— Оборонні стіни! Негайно! — скомандував він, вихоплюючи бойовий меч.

Вони вискочили на головну вежу цитаделі. Те, що відкрилося їхнім очам, нагадувало кінець світу. Земля  Карпат розкололася навпіл криваво-чорною тріщиною. З цього гігантського Розлому, підіймаючи хмари попелу й пилу, сунуло незліченне військо нечисті: потворні створіння з кігтями, що світилися отруйним зеленим світлом, та крилаті тіні, які повністю закривали собою місяць.

На чолі цієї демонічної орди йшли люди в чорних обладунках — колишні закляті вороги Кресомира, яких він колись переміг у битві. Вони уклали криваву угоду з прадавньою темрявою заради єдиної мети — знищити магів та володарів Хустського замку та стерти його з лиця землі.

 Ратомир відчув, як біль відступає перед палкою, нещадною люттю воїна. Його серце було спокійне за кохану, тож він міг віддати всі сили для захисту своєї родини.

— Назад дороги немає! — прогримів Кресомир, підіймаючи палаючий меч до збагрянілого неба. — Запалити вогняні вали!

Магія чотирьох стихій у Ратомира вибухнула шаленим потоком адреналіну. Проте, хлопець усвідомлював, що не має справжнього бойового досвіду, це його перша битва. Велика битва , яка мала назавжди змінити хід історії, розпочалася.