Розділ 1

•Десять років тому•

В задушливій кімнатці було розміщено два дивани, на яких всілося десять недостудентів, які ще нічого не розуміють, що ж буде далі, і що ми тут будемо робити.

Я одна з таких недостудентів. Життєві обставини склалися так, що я була змушена сюди прийти. Але зараз не про це.

Перший день осені. Вечірнє небо вже було розмальоване в різнокольорові теплі барви, в небі роздавався клекіт птахів, а ми чекали на стукіт підборів з-за дверей. Ми сидимо так близько години. Не говоримо, не знайомимось, просто сидимо чекаємо. Кожен думає про своє. Нас було п'ять дівчат та стільки ж хлопців, приблизно одного віку.

Нарешті ми почули звук підборів, і одночасно розвернули голови в сторону дверей до кабінету. Їх відчинила висока, чепурна жінка, років сорока, на високих підборах. Обличчя в неї було спокійним, блакить в її очах виблискувала у світлі свічок, світле кучеряве волосся було акуратно зібране на потилиці, чорний класичний костюм був ідеальним, без жодної складочки, наче тільки з-під праски. Її, на диво, м'який та спокійний тихий голос відбився від стін цієї кімнатки наче хотів затягнути нас в сон.

–Любі мої студенти, – почала жінка. –Від завтрашнього ранку, ви розпочинаєте навчання у моїй приватній академії шпигунів. Тут – ви просто тіні, які будуть виконувати різноманітні завдання, які надійдуть до академії. Попереджаю – завдання можуть бути різноманітними. Від пошуку зниклої дитини, до вбивства ворога якогось з королівств. Ви звикнете до цього, якщо звісно бажаєте. Хто боїться, може зараз вставати і йти. Тримати я нікого не збираюсь.

Запала хвилинна тиша. Напевно директорка чекала,чи хтось піде. Але ніхто не пішов. Всі залишились на своїх місцях. Тому жінка продовжила:

–Отже, кличте мене пані Грендлі. Перших декілька днів, ми з паном Нервіусом будемо вводити вас в курс справи. За ці дні ви зможете прийняти рішення: залишитись чи покинути стіни даної будівлі. Після цього буде місяць фізичної підготовки, тоді ми з професором зрозуміємо, на що ви взагалі здатні. Я опікуюсь дівчатами, Нервіус бере на себе хлопців. Якщо все зрозуміло, попрошу покинути дане приміщення, і переміститись у власні кімнати та очікувати ранку.

Після цього пані Грендлі швидко розвернулась, та захлопнула двері свого кабінету. Всі почали підводитись та йти до коридору, і я разом з ними. Ця академія – це просто величезний трьохповерховий будинок, який не належить жодному з п'яти королівств. Цей будинок просто існує поза ними.

На першому поверсі розташований кабінет Грендлі, та декілька аудиторій, на другому кімнати хлопців, ну а на третьому наші кімнати. П'ять кімнат на поверсі.

Піднявшись на гору, зайшла в не дуже простору кімнатку. Спільна вітальня мабуть. При вході розміщена вішалка для одягу, невеличка тумба та дзеркало. Пройшовши трішки далі, потрапляємо на кухню, з круглим столом та п'ятьма стільцями. Холодильник та плита, робоча поверхня та раковина для посуду. Все, що є на звичайній кухні.

Вздовж однієї зі стін розташовано п'ять дверей, мабуть, це наші кімнати. На кожній з них написано імена: "Алія Ватт", "Нора Говардс", "Голді Грен", "Лоретт Росс" та моє, "Мадіна Фелінія". Зайшовши в кімнату з моїм іменем, одразу побачила односпальне ліжко, яке було розміщене коло вікна, а...
—Привіт, — позаду роздався дівочий голос. Від несподіванки, я аж підскочила. — Вибач, я тебе налякала... — вона звучала настільки невинно, що я розвернулась, — я не спеціально. Мене звуть Лоретт. Лоретт Росс. Можна просто Лора.
—Ма...Мадіна. Мадіна Фелінія. Можеш просто Д..Діна. — Від такого неочікуваного вторгнення, я аж затинатись почала.
—Приємно познайомитись, Діні, — ми пожали одна одній руки, — ти ж не проти, якщо я називатиму тебе Діні?
—Ні, не проти. — Дівчина аж засяяла на обличчі, і різко притягнувши до себе, обійняла, а її руді кучері кружляли кругом її голови, ну і кругом моєї.
—От і супер, то ми можемо бути подругами.

Подругами...Не пам'ятаю, чи в мене взагалі були друзі. Справжні друзі. Хіба що сестри, якщо їх можна вважати подругами.

— Я розібрала свої валізи ще вчора, — Лоретт відсторонилась, і стояла тепер коло дверей, — батьки допомогли. Можу допомогти розібрати твої.
—В мене лише одна валізка, — опустила погляд на свої руки, в яких тримала її. 
—Ох...Гаразд. Тоді не заважатиму. Зустрінемося на вечері, подруго.

Перед очима затряснулись двері. Доволі несподіване знайомство вийшло. Прямо на порозі кімнати. І одразу стали подругами. Для мене це щось нове. Ось так просто. Бац! І в тебе появляється подруга.

Гаразд, скільки б речей у мене не було, але потрібно їх розкласти по місцях. Пройшовши своєю новою кімнатою, я зазирнула в дзеркало: темне неслухняне волосся обрамляло обличчя, а карі очі виглядали...спустошеними? Сумними? Можливо через це Лоретт вирішила подружитись зі мною. З жалю? Годі. Жодних нав'язливих думок. Потрібно зайнятись чимось. Мене ж валізу треба розібрати.