ХХХІІ розділ

ДЕМ'ЯН 

Тім і я стояли неподалік, сховані в тіні уламків. Між нами не було слів — тільки тиша, яку розривали тільки звуки магії, що вибухала всередині ритуалу. 

Ми обоє дивилися на Верховну. Тім був у напрузі, весь його погляд був зосереджений на магічних імпульсах, що йшли від неї, і на тій миті, коли кожен символ на каменях кола спалахував і знову тьмянів. 

— Це не дуже добре, — тихо прошепотів Тім, облизуючи губи. — Я відчуваю, як ритуал починає руйнуватися. Її сила не піддається… І це може бути небезпечно. 

 Я поглянув на Тіма, але мої очі залишалися прикутими до Верховної. Вона стояла, її обличчя порожнє, але щось всередині мене билося в грудях — у її погляді з’являлася слабка, але відчутна зміна. Ні, не зміна. Боротьба. 

 Тім стежив за цим, наче намагаючись зрозуміти, чому цей ритуал не тримається. Може, він не повністю зрозумів, чому саме вона така важлива, або чому магія її не підкоряється так легко. 

 — Вона ще не здалася, — сказав я, погляд напружений, хоча й я сам відчував, як тріщини в магічному полях дедалі більше збільшуються. — Її сила… вона відновлюється. 

 Тім закликав свої магічні сили, але я його зупинив. Наразі діяти бездумно —  тільки нашкодить. 

 — Вона протистоїть. Це значить, що ритуал може потріскатися. 

 Тім знову поглянув на Верховну, його очі світліли від зростаючої тривоги. 

 — Ми маємо її звільнити. Це небезпечно. Але якщо ми втратимо її зараз, то вона може стати чимось іншим. Чимось непередбачуваним. 

 Я був у роздумах, поки магія навколо Верховної почала знову відхилятись від заданого порядку. Символи, що її оточували, почали тріщати, їхні лінії тьмяніли, а на її обличчі з’явився вираз, якого не було ще хвилину тому. 

 Вона підняла погляд. Це був погляд, який я колись бачив в очах лише одного іншого — сильного, впертого, що не здається навіть у найтемніші моменти. 

 І тоді я зрозумів — Верховна відновлюється. Відновлюється не через силу чужих рук. Відновлюється через силу своєї волі. 

 Тім здригнувся. 

 — Вона робить це... вона знову бореться. 

 Я відчував, як змінюється атмосфера. Моя рука на мітці готувалась до дії, але відчував, що нам не варто втручатися прямо зараз. Верховна була на межі. Її сила могла відновитись, але для цього потрібно більше, ніж просто погляд або спроба зламати ритуал. 

 — Дай їй час, — сказав я. — Якщо ми втрутимося зараз, ми можемо зробити тільки гірше. 

 Тім був готовий спробувати діяти, але побачив, як ритуал починає тріскатись ще сильніше. На мить все заклякло, і я бачив, як сама Верховна, хоч і під впливом, все ж почала ослаблювати магічний натиск. 

 Магічні символи вже майже не були видимими, і все довкола наче втратило чіткість. Вогні згасли, а коло, яке їх тримало, почало падати, немов розривалося від надмірного напруження. 

 Ми не мали багато часу. 

Символи, що оточували Верховну, тріщали, і їхні енергетичні лінії ламалися. Вогні гасли, знову і знову, як у момент відчаю. Часу залишалося все менше. Я відчував, як коло магії, яке досі утримувало її в полоні, починає ослаблюватися. Сила Верховної відновлювалася з кожним її рухом, з кожною думкою, яку вона знову знаходила в собі. Не можна було недооцінювати її внутрішню силу. 

 Я не знав, що робити. Вона відновлювалася, але я бачив, як ритуал, що має тримати її в обмеженнях, намагається знову підкорити її. Все навколо почало хитатися, як розбите дзеркальне відображення. Я кидав погляд на Тіма — він був на межі готовності зробити щось, але я зупинив його жестом. 

 — Ні, не зараз, — я прошепотів, намагаючись втримати його. 

 Тім не відповів, тільки стискав кулаки, його магічна енергія почала випромінюватися з нього, наче відчувала внутрішній біль від того, що він не міг діяти. 

 Верховна, хоча й була під дією ритуалу, все одно була живою. Її свідомість, хоч і спотворена магією, пробуджувалась до повної сили. Я відчував, як її внутрішня суть бореться, наче у невидимому бої за її звільнення від цих пут. 

Її очі піднялися, і я побачив у них відблиск того, чого я не чекав. Вона повернула голову, хоча було зрозуміло, що вона все ще не повністю здатна контролювати свої рухи. 

Магія навколо неї вже не була такою стабільною. Більше не було відчуття тотального контролю з боку того, хто керував ритуалом. Символи почали мерехтіти, деякі з них навіть погасли, віддаючи останній сплеск енергії, перш ніж знову зникнути. 

Я помітив це і відразу підняв руку, готовий діяти, якщо буде потрібно. Але ритуал тріщав на наших очах. Верховна відновлювала свою силу, і я відчував, як її енергія, навіть не зовсім очищена, знову заповнює простір. 

— Це наш шанс, — прошепотів Тім, і я побачив, як його магія почала рухатися в бік Верховної. 

Я стиснув губи. Тім намагався діяти, але я знову зупинив його. 

— Ні. Ми не можемо це зробити зараз. Їй потрібно зробити це самій. 

Згідно з усім, що я знав про Верховну, вона завжди володіла цією силою — навіть у найскладніші моменти вона могла відновити свої сили. Це була її сутність. Але зараз її сила не була просто силою волі, вона оберталася навколо чогось іншого, чогось глибшого. Щось відчутне, наче заклик до того, хто знаходився поруч. І з кожним новим сплеском її сили я відчував, як магія ритуалу починає тріскатися і розсипатися. 

Я знову подивився на Тіма. 

— Потрібен час, — сказав я, стискаючи кулак. — Вона розірве це коло. Нам лише треба почекати. 

Ритуал і далі руйнувався. Я чув, як звуки магії все більше схожі на тріски дерева, що ламається. Символи, які колись мерехтіли, тепер почали згасати, один за одним. У просторі, де ще кілька хвилин тому панувала абсолютна магія, тепер панувала лише тиша. 

Тім не переставав спостерігати за Верховною. І я теж. Вона була вже майже на межі. Але залишалося лише кілька моментів, коли магія була ще достатньо сильна, щоб утримувати її. І це були саме ті моменти, коли її воля могла перемогти.