ХХVІІІ розділ

ДЕМ'ЯН 

Час справді пройшов швидко, і зараз, коли я стою тут, дивлячись на навколишнє святкування, серце тяжчає від тривоги. Люди навколо сміються, веселяться, але я не можу позбутися відчуття, що цей день стане переломним. Вона, Верховна, буде тут, і я, можливо, отримаю шанс дізнатися більше, але те, що я відчуваю зараз, — не просто тривога. Це передчуття того, що щось може піти не так. 

 Всі ці люди… Вони нічого не знають про те, що насправді відбувається. Вони святкують, а я не можу дозволити собі розслабитися. Моя роль тут — не просто бути присутнім, я маю захистити її. Але як це зробити, коли кожен рух може стати фатальним? 

 Я розумію, що Анна все розуміє. Вона вже прийняла це рішення, дала мені шанс, але вона теж не буде легким союзником. Її інстинкти — завжди на висоті. Вона не дасть собі бути обдуреною. Тому я мушу бути обережним, навіть якщо мої наміри — справжні. 

 Згадую її слова, коли ми домовлялися про зустріч. «Будь обережним, не дозволяй собі втратити фокус.» Вона права. Тільки разом ми можемо дістатися до істини. Але якщо я збрешу або зроблю щось не так, все буде втрачено. 

 Свято розгортається навколо мене, але в моєму серці — лише одна думка: я повинен бути готовий до всього. 

Це свято справді було особливим, і не тільки через свою урочистість, а й через те, що саме сьогодні Верховна мала можливість показати майбутнє для всіх одразу. Така подія не трапляється часто, і я відчував це в кожному русі людей навколо. Для них це було як магічне випробування — момент, коли всі, хто готовий, могли побачити свій шлях, отримати знання про те, що чекає їх у майбутньому. 

 Для мене ж це було більше, ніж просто свято. Це був шанс. І не тільки для мене, а й для Верховної. Тепер, коли вона почне показувати, що чекає кожного, я буду уважно спостерігати за її вибором, за тим, кого вона візьме під своє крило, кому довірить свої передбачення. 

 Я стояв серед людей, але в голові було лише одне питання: як це вплине на все, що ми плануємо? Всі ці бачення можуть виявитися важливими для нас, вони можуть відкрити шляхи, про які ми навіть не здогадуємося. 

 Сьогодні її сила буде на максимумі. Ті, хто готові, побачать більше, ніж просто миттєві образи — це буде шанс змінити долю. А я, як ніхто інший, маю бути готовий до того, що побачу. 

За хвилину настала тиша, і всі погляди були прикути до Верховної. Вона вийшла на центральну частину, її присутність була настільки сильною, що, здавалося, сама атмосфера навколо нас змінилася. Сила, що випромінювалася зсередини, була неймовірною, і кожен, хто стояв поруч, не міг не відчути цього потужного потоку енергії. 

Верховна почала свою промову, її слова звучали як заклинання, яке проникало в саму глибину душі. І все, що відбувалося навколо, здавалося призначеним для того, щоб кожен отримав те, що він потребує, відповіді на свої питання. Але чомусь серед цієї урочистості я не міг не помітити, що Анна не була тут. Це здивувало мене, адже цей момент, ця можливість побачити своє майбутнє, мала б її цікавити. Можливо, вона вже знає все, або, можливо, її місце ще не тут. Але я не міг забути, що її відсутність була дивною. 

І тут, серед цього всього, я побачив своє майбутнє. Всі образи, що спливли перед моїми очима, склалися в картину, яку я ніколи не очікував. Це було майбутнє з Анною, де ми були разом. Наша щаслива сім'я. Я бачив її поруч, її погляд був сповнений любові, а ми разом подорожували по світу, захищаючи одне одного. Все виглядало так по-справжньому, так можливо. 

 Я затримав подих, намагаючись осмислити те, що я побачив. Це було більше, ніж просто бажання чи мрія. Це було, як ніби сама Доля показувала мені, що цей шлях — це не випадковість. У моїй голові звучала одна думка: я повинен зробити все, щоб це стало реальністю. Але чи готова Анна до цього майбутнього? Чи дозволить вона мені бути частиною свого життя в такому вигляді? 

Погляд Верховної, що пробіг по зібраним людям, став ще більш проникливим. Я відчував, що вона бачить більше, ніж просто нас, що стояли перед нею. Вона вже бачила майбутнє, і кожен з нас тепер був частиною великого потоку можливостей. Але для мене, ця картина, що виникла перед очима, ставала чіткішою з кожною секундою. Я бачив себе поряд з Анною, її руку в своїй, наші погляди переплітаються в тій тиші, що була між нами, коли ніхто більше не існував. Всі обставини, які я коли-небудь уявляв, виглядали безглуздо порівняно з тим, що я бачив зараз. 

 Але чому це здається таким незвичним? Чому я відчуваю таку тривогу, дивлячись на це? Майбутнє, яке я побачив, було щасливим, але водночас складним. Це не була просто картинка ідеального життя. Я розумів, що шлях до нього буде важким. Буде боротьба, будуть випробування. І найголовніше — це те, що Анна, мабуть, не бачить цього майбутнього так само, як я. 

Сумніви почали проростати в моїй душі. Я згадав, як важливо для Анни було зберігати свою незалежність, не дозволяти нікому втручатися в її рішення. Вона ж не могла просто піти по тому шляху, який я бачив. Пророцтва завжди мали глибший сенс, і те, що для мене виглядало природним, для неї могло бути лише тимчасовою спокусою. 

Я вирішив, що мушу діяти. Я повинен знайти спосіб, як переконати її, що це майбутнє — не лише моя мрія, а й наш спільний шлях. Але що, якщо вона не погодиться? Що, якщо це не те, що вона хоче для себе? Я не міг цього передбачити, але одне було ясно: якщо я дійсно хочу цього, я маю бути готовий до всього, навіть якщо це означає піти проти її волі, щоб захистити її від майбутніх небезпек.