ХХVІІ розділ

Питань було все більше, а відповідей жодних. Я вирішила зустрітися з Дем’яном, щоб розповісти йому про все, що ми дізналися. Але насправді я просто хотіла поговорити про ту ситуацію, що сталася. 

Я все ж змогла домовитися про зустріч з Дем'яном. Ми зустрілися в кафе, де я розповіла йому все, що вдалося дізнатися. Він слухав уважно, не перебиваючи, але його вираз обличчя не змінювався, що тільки додавало мені відчуття тривоги.  

Коли він уже піднявся, готовий піти, я відчула, що є ще щось важливе, про що нам потрібно поговорити. 

— Почекай, — я зупинила його, збираючи думки. — Ми маємо поговорити про Верховну. 

Дем’ян повернувся і сів знову. У його погляді з’явилася цікавість, але й настороженість. 

Я подивилася в його очі, намагаючись зрозуміти, чи є у ньому щось більше, ніж просто прагнення знайти її. 

— Вона не впевнена, що може тобі довіряти, — я мовила це прямо, не ховаючи нічого. — І є причина. 

— Я не зраджу її, — він відповів швидко, але я помітила, як його обличчя стало більш напруженим. 

Я витримала паузу, намагаючись зрозуміти, чи варто далі розкривати свої сумніви. 

— Вона боїться. Бо не знає твоїх справжніх мотивів. 

Дем’ян стиснув кулаки, але не відповів. Я знала, що він не має бажання пояснювати свої дії, але це був момент, коли потрібно було зрозуміти один одного. 

— І як ти збираєшся переконати її? — я запитала, спостерігаючи за його реакцією. 

Він знову замовк, і я зрозуміла, що це не так просто, як він хоче показати. 

Дем'ян глибоко вдихнув, наче збираючись розповісти щось важливе. 

— Є причина, чому я шукаю Верховну, — його голос став серйозним. — Це не просто бажання або якийсь випадковий збіг. Я маю пророцтво. 

Я поглянула на нього, зацікавлена, але також і обережна. 

— Пророцтво? — запитала я, чекаючи, що він пояснить. 

Дем’ян знову зітхнув, ніби вагався, чи варто відкривати більше. Але, зрештою, він почав говорити. 

— В цьому пророцтві йдеться, що лише я зможу захистити Верховну від величезної небезпеки. І саме тому я її шукаю. У ньому сказано, що тільки той, хто повністю розуміє свою роль у цьому світі, зможе врятувати її від загибелі. 

Я замовкла, намагаючись осмислити те, що він сказав. Його слова звучали настільки переконливо, що навіть я, звикла до сумнівів і обманів, відчула певну правдивість у його погляді. 

— Ти серйозно? — я не змогла втриматися, щоб не запитати. — І як ти дізнався про це пророцтво? 

Дем'ян відповів не одразу, немов шукаючи правильні слова. 

— Воно стало частиною мого життя давно. Я був змушений прийняти його, навіть якщо не все в ньому я можу пояснити. Але одне я знаю точно — я маю її знайти. І я не дозволю їй загинути. 

Я поглянула на нього, намагаючись зрозуміти, чи це дійсно те, що він відчуває, чи просто зручний спосіб виправдати свої вчинки. 

— І чому я повинна вірити тобі? — запитала я. 

Дем’ян відразу підняв погляд, його очі стали рішучими. 

— Я не просив тебе вірити мені без питань, Анно. Але я справді хочу захистити її. І якщо ти хочеш, щоб вона була в безпеці, то, можливо, ми повинні діяти разом. 

Я відчула, як у мені змішуються сумніви і певна впевненість. Пророцтво мало силу, і його слова не можна було просто ігнорувати. 

— Ти кажеш, що хочеш захистити її… Але я повинна бути впевнена, що твої наміри чисті, — тихо відповіла я, все ще не зовсім впевнена, чи готова повністю довіряти йому. 

Дем’ян на мить замовк, і я побачила, як він намагається розгадати мої думки. Потім, нарешті, він знову заговорив. 

— Я не прошу твоєї довіри без причин. Але якщо ми не діятимемо разом, ми можемо втратити її. 

— Добре, - сказала я. - Через тиждень, на пагорбі, біля селища відбудеться свято Верховної. Вона вирішила, що тобі можна довіряти. Приходь і вона розповість тобі усе. 

Дем'ян подивився на мене з розумінням, але його погляд не показував жодних емоцій. Він був настільки серйозним, що навіть невелика пауза між нашими словами здавалася напруженою. 

— Я буду там, — сказав він тихо, з натяком на рішучість, яка не залишала сумнівів. — Але якщо це те, чого хоче Верховна, то я зроблю все, щоб захистити її, навіть якщо це буде важко. 

Його слова заповнили простір між нами, але я все ще відчувала певну невизначеність. Можливо, я дозволяла занадто багато сумніву проникнути в мою свідомість, але я повинна була бути обережною, навіть якщо він говорив правду. 

— Не забудь про нашу домовленість, — сказала я, піднімаючи погляд. — Ти маєш слухати і довіряти тільки їй. 

Дем'ян кивнув, його погляд залишався рішучим, але в очах можна було побачити певний сум. Схоже, він розумів, що все не буде так просто, як здається. 

— Я розумію, Анно. І скажи їй, що я дякую за шанс. Я буду готовий до цього, незалежно від того, що нас чекає. 

Я залишила його, намагаючись зрозуміти, як все це може розвинутися. Але одне було ясно — мої кроки йшли в напрямку великої небезпеки, і мені залишалося тільки сподіватися, що рішення, які я приймаю зараз, не призведуть до катастрофи.