ХХІV розділ

Наступного ранку ми вирушили до «мага, що займається артефактами». Насправді жодного такого мага не існувало—це була наша наступна пастка для Дем’яна. Ми вирішили звернутися до знайомого Тіма, Лукаса, який розумівся на магічних символах і міг підтримати нашу гру.  

Дорогою Дем’ян не говорив нічого зайвого. Він ішов трохи позаду, ніби спостерігаючи за нами. Я відчувала його пильний погляд на собі, і це змушувало бути ще обережнішою. 

Лукас зустрів нас у своїй майстерні—невеликій затишній кімнаті, заваленою книгами, артефактами й якимись алхімічними інструментами. Він підняв голову, коли ми увійшли, і трохи здивовано подивився на мене й Тіма, але швидко взяв себе в руки. 

— О, які люди! — з удаваною радістю вигукнув він. 

 — Нам потрібна твоя допомога, — сказала я й поклала «артефакт» на стіл. 

 Лукас глянув на нього, а потім перевів погляд на мене. Він чудово розумів, що я від нього хочу. 

 — Цікава річ, — протягнув він, беручи металевий шматок у руки. — Звідки він у вас? 

 — Це не має значення, — втрутився Дем’ян. — Головне, що ти можеш про нього сказати? 

 Лукас зробив вигляд, що ретельно вивчає артефакт. 

 — Символи… Так, знайомі, — пробурмотів він, ніби згадуючи. — Це частина більшого об’єкта. Можливо, магічного пристрою чи печатки. 

 Я обережно спостерігала за реакцією Дем’яна. Він уважно слухав, але його обличчя залишалося незворушним. 

 — І що це означає? — запитав він. 

 Лукас потер підборіддя, намагаючись вигадати щось переконливе. 

 — Це міг бути ключ. Якщо цей символічний ряд правильно витлумачити, то, ймовірно, це частина ритуалу, який міг відкривати щось… або закривати. 

 — Наприклад? — Дем’ян примружився. 

 Лукас зробив паузу, а потім додав: 

 — Наприклад, портал. 

 Я ледве стримала полегшене зітхання. Лукас чудово підіграв нам. 

 Дем’ян знову поглянув на мене. 

 — Верховна шукала спосіб відкрити портал? 

 — Можливо, — відповіла я невизначено. — Але якщо це справді ключ, то нам потрібно знайти місце, де його використовували. 

 Дем’ян кілька секунд мовчав, а потім кивнув. 

 — Гаразд. Тоді шукаємо далі. 

 Мені здалося, що він знову повірив у нашу вигадку. Але наскільки довго цього разу? 

Дем’ян ще кілька секунд розглядав «артефакт», ніби намагаючись розгадати щось важливе. 

 — Якщо це ключ, він повинен мати точку активації, — нарешті сказав він. 

 Лукас кивнув, підігруючи: 

 — Саме так. Ключ не працює без замка. Питання в тому, де цей «замок» знаходиться. 

 Я вдала задумливість, хоча ми з Тімом уже продумали наступний крок. 

 — Якщо Верховна шукала інформацію про ритуали зникнення, вона могла б шукати місце, пов’язане з магією переходів. Древні портали, приховані проходи… — я зробила паузу, а потім «згадала». — Є одне місце. 

 — Де? — одразу запитав Дем’ян. 

 — Колишня бібліотека магів, — сказала я. — Вона була закрита десятки років тому, але залишки магії там досі відчутні. 

Лукас, ніби на підтвердження, кивнув. 

 — Так, якщо Верховна хотіла знайти щось про подібні ритуали, то це гарне місце для пошуків. 

 Дем’ян кинув на мене гострий погляд. 

 — Ти занадто добре знаєш, куди йти. 

 Я втримала рівний вираз обличчя. 

 — Я просто знаю це місто. 

 Дем’ян нічого не відповів, але напруга між нами стала ще сильнішою. Він більше не просто слухав — він оцінював кожне моє слово. 

 — Отже, бібліотека, — підсумував він. — Вирушимо туди зараз. 

 Я ледь помітно кивнула Тіму. Ми тримали контроль над ситуацією, але я відчувала, що Дем’ян ставить усе більше запитань. І якщо він дізнається правду… 

 Попереду нас чекала стара бібліотека, а разом з нею — ще одна частина цієї гри, яка з кожним днем ставала небезпечнішою. 

Ми рушили до старої бібліотеки магів, яка стояла на околиці міста, захована між вузькими вуличками та забутими провулками. Колись це було місце сили, де маги зберігали свої знання, але після того, як клан залишив його, будівля занепала. 

Вхідні двері були закриті, проте не запечатані. Я провела рукою по старому дереву, відчуваючи слабкий відгомін магії, що колись пронизувала ці стіни. 

 — Якщо Верховна була тут, вона могла залишити слід, — сказала я. 

Дем’ян мовчки кивнув і першим зайшов усередину. 

Всередині нас зустрів пил і запах старих книг. Стелажі, колись заповнені сувоями й манускриптами, тепер стояли напівпорожні. Деякі полиці були зламані, а книги лежали розкиданими на підлозі. 

Тім нахилився, піднявши одну з них. 

— Більшість знань звідси давно винесли. Але якщо Верховна щось шукала, вона могла залишити підказки. 

Дем’ян мовчки пройшов углиб бібліотеки. Я бачила, що він щось відчуває, щось шукає, але не ділиться своїми думками. Це мене насторожувало. 

Я підійшла до старого столу, на якому залишилося кілька розгорнутих книг. Деякі сторінки були вирвані, а чорнило потьмяніло від часу. 

— Тут є згадки про ритуали переходу, — сказала я, вдаючи, що читаю. Насправді ми з Тімом раніше підготували ці книги, залишивши їх у потрібному місці. 

Дем’ян підійшов ближче, переглянув сторінки. 

— Якщо вона їх читала, значить, шукала спосіб перейти в інший вимір, — сказав він задумливо. 

— Або втекти, — тихо додав Тім. 

Дем’ян замислився, ніби складаючи всі шматки головоломки. 

— Якщо вона хотіла використати ключ, то, можливо, зробила це тут, — промовив він і повільно обвів поглядом залу. 

Я відчула, як щось змінилося в повітрі. Слабкий залишковий слід магії… але не від Верховної. Від когось іншого. 

— Ми маємо бути обережними, — прошепотіла я. 

Тім кивнув. 

Дем’ян теж завмер, відчуваючи щось. Я глянула на нього, розуміючи, що він уже не так легко ведеться на наші пастки. Він почав відчувати правду.