ХХІІ розділ

Я сиділа за своїм столом, розглядаючи старі документи, коли двері офісу тихо відкрилися, і до кімнати увійшов Тім. Він тримав у руці папірець, на якому, ймовірно, була нова зачіпка. 

— Ну що, є новини? — запитала я, не піднімаючи погляду, хоча голос видавав химерну напругу. Я знала, що ця зачіпка — лише фальшивка, та все одно відчувала, що мені доведеться щось вигадати. 

Тім поклав папірець на стіл і сів напроти. Його погляд був уважний, але стриманий. 

— Що ти думаєш про це? — запитав він, кидаючи на мене погляд. 

Я взяла папірець і швидко поглянула на текст. Там було вказано місце, яке мало бути зачіпкою до пошуків Верховної провидиці. І я знала, що ця адреса — це ніщо більше, ніж чергова пастка, щоб заманити Дем’яна. 

— Я думаю, що це може бути… важливим, — сказала, намагаючись звучати переконливо, хоча в голосі не було ні тіні сумніву. — Але це не дасть нам прямий результат. Нам потрібно просто збити Дем’яна з пантелику. Чим менше він шукає Верховну, тим краще для нас. 

Тім виглядав зацікавленим, але не запитував більше деталей, ніби він уже звик до такого методу мислення. Він просто кивнув і витягнув зі своєї сумки ще кілька документів. 

— Ти хочеш, щоб ми спробували? — поцікавився він. 

Я задумалася. Я знала, що цей крок був важливим для того, щоб переконати Дем’яна у фальшивості зачіпки. Я повинна була змусити його вірити, що наш розслідувальний шлях був справжнім, а потім використати це як пастку. 

— Так, ми підемо туди, — промовила, піднімаючи очі на Тіма. — Але це потрібно зробити так, щоб Дем’ян ні про що не здогадався. 

Тім зрозумів, що я мала на увазі. Він кивнув і вийшов з офісу, щоб організувати фальшивий пошук. Я залишилася сама, на мить обдумуючи, що робити далі. Я знала, що обдурити Дем’яна не буде легко, але це було єдиним шансом не тільки виграти час, а й наблизитися до справжнього кінця цієї гри. 

Я  сиділа в офісі і слухала, як кроки Тіма віддаляються. Глибоко вдихнула, відчуваючи важкість кожної миті. Наш план був хитрим, і кожен крок мав бути продуманим до дрібниць. Якщо Дем’ян здогадається, що це пастка, все може піти шкереберть. Але  не могла дозволити йому передбачити наш хід. 

Через кілька хвилин у дверях знову з’явився Тім. Його обличчя було серйозне, але він не видавав жодних емоцій. 

— Ми готові, — повідомив він, ставлячи на стіл карту з позначеним місцем. — Дем’ян чекає. 

Я кивнула, намагаючись не видавати своєї внутрішньої напруги. Ми не могли дозволити собі зайву увагу. 

— Добре. Ми вирушаємо. — В голосі не було жодної тривоги, навіть якщо думки метались між ритуалом Теркіса, Дем’яном і нашою спільною метою. 

Коли ми вийшли з офісу, я знала, що йти до цього місця не мало сенсу. Це було лише черговим кроком у гру, яку доведеться виграти, щоб зберегти контроль. У моїй голові виникли інші плани: треба було стежити за Дем’яном і використовувати цей момент, щоб виявити більше про його справжні наміри. 

Коли ми досягли позначеного місця, я відчула напруження в повітрі. Це була стара покинута будівля, що знаходилася на окраїні міста, схожа на місце, яке часто обирають для зустрічей, прихованих від очей. Тім тихо підійшов до дверей і прислухався. Ми вже знали, що Дем’ян може бути близько, але не знали точно, чого він насправді чекає. 

— Чому ми тут? — тихо запитав Тім, спостерігаючи за навколишньою тишею. — Ми могли б просто віддати Дем’яну зачіпку і нехай би шукав сам. 

— Всьому свій час, — відповіла, хоча відповідь не була зовсім ясною і для мене. 

Ми вийшли на середину просторої кімнати, де вже відчувався холод. Я зупинилася, оглядаючи кімнату. Ніяких слідів активності. Я обертала голову, роблячи вигляд, що намагаюсь знайти будь-яку підказку. 

Тим часом Дем’ян з’явився, його кроки ледве чутно відлунювали в темряві. Він з’явився з тієї частини кімнати, яку ми ще не оглянули. Його погляд був спокійним, але в очах була тінь деякої обережності. 

— Як і очікував, — почав він, ледве посміхаючись. — Ви прийшли. Але не думаю, що ви знайдете тут відповіді. 

Я обернулася до нього. Його слова були більше маніпуляцією, ніж спробою натискати. Я зрозуміла, що Дем’ян не збирається відразу діяти, він чекає на якийсь сигнал або момент. 

— Нам потрібно лише перевірити чи справді Верховна переховувалася тут, — відповіла холодно. — Якщо ж ні, будемо шукати інші зачіпки. 

Дем’ян усміхнувся. 

Я відчула, як його магія починає проявлятись у повітрі, але поки що він не переходив до дії. І зараз найважливіше — не дати йому зрозуміти, що він став частиною нашої пастки. 

Я і Тім стояли серед порожньої кімнати, розглядаючи все навколо. Кожен крок залишав лише відлуння у тиші. Ми обшукали кожен куточок цього місця, але не знайшли нічого, що вказувало б на присутність Верховної чи будь-яких її слідів. Навколо була лише пилюка і покинуті речі, немов час зупинився тут багато років тому.  

Тім підійшов, схиливши голову. 

— Жодних слідів Верховної. Якщо щось було, то все зникло, — сказав він, ледве чутно, але, щоб це почув Дем’ян. — Ми тут не знайдемо нічого. 

Настала моя черга вступати в гру. Я розгублено озирнулася навколо. Ми не могли просто залишити все так, але розуміли: це не просто недогляд з нашого боку. Теркіс, як і Верховна, ніби розтанули у повітрі. Для нас це плюс, а от для Дем’яна..... 

— Вона вже давно залишили це місце, - сказала. 

Тім лише зітхнув, але нічого не відповів. . 

Я підійшла до стіни, де висіла старовинна карта. Мої пальці провели по ній, немов шукаючи щось невидиме. Я розуміла, що наша гра стала значно складнішою.  

Тім, спостерігаючи за мною, покачав головою. 

— То що робити тепер? — запитав він. 

Я на мить задумалася. Я знала, що не можу зупинятись. Треба було продовжити, навіть якщо це означало йти в сліпу темряву. 

— Ми повернемося в офіс, — сказала. —  І знову почнемо все з початку.