ХХІ розділ

Розділ  

Наступний день пройшов у поспіху, з думками, що весь цей план може обернутися небезпечним зіткненням. Я все більше відчувала, що наші дії наближають нас до чогось великого і темного. І кожен крок на цьому шляху був як важкий вантаж. 

Вечір настав швидко. Я зустрілася з Дем’яном біля кафе, де ми обговорили деталі того, як ми будемо діяти. Спільно ми вирішили, що спочатку розглянемо місце з відстані, а потім оцінимо ситуацію, перш ніж наблизитися. 

Ми вирушили до лісу за темного часу, коли більшість людей вже розслабилася після робочого дня. Дем’ян був спокійний, але я відчувала, як напруга все ж присутня. Він уважно слідкував за кожним рухом, поки ми наближалися до хатини, а я звертала увагу на все навколо. 

Як тільки ми підійшли до місця, я зрозуміла, що Теркіс не помітив нас. Вікна хатини були щільно закриті, а навколо нікого не було. Однак я відчула, як всередині себе щось тривожно зросло. Якби це було звичайне місце, я б не мала таких відчуттів, але тут була якась інша енергія. 

Ми обережно підійшли до дверей і зупинилися. В повітрі було тихо, занадто тихо. Дем’ян шепнув: 

— Ти впевнена, що все правильно? 

— Так. — Я кивнула, хоча в душі все ставало все більш невизначеним. 

Ми вирішили підійти до іншого боку, щоб поглянути через щілину в стіні. Вітри, які проникали крізь тріщини, приносили запахи землі та старої деревини. Прислухавшись, ми почули тихі голоси. Але що було найбільш важливим — я чула магічні резонанси, що свідчили про наявність магії. 

Завмерла. Впевнена Дем’ян також це відчув. 

— Це не просто ритуал. — Мої слова були ледве чутні. — Він готується до чогось великого. 

— Що саме? 

— Це може бути щось, пов'язане з нашими зниклими дівчатами. Його мета — не просто вбивство чи викрадення. Він хоче зв’язати їх через магію. І з їх допомогою підібратися ближче до Верховної провидиці. Схоже, що саме вона ключова фігура у ритуалі. 

Дем’ян замовк, обмірковуючи мої слова. 

— Ти готова йти далі? — запитав він. 

Я знала, що ми не можемо просто стояти на місці, поки Теркіс продовжує свої плани. 

— Так. Ми повинні дізнатися більше. 

Як тільки ми наблизилися до дверей, їх раптом відчинили. У хатині з’явилася фігура, і перед нами постала темна постать. Ми застигли, і мить здалася вічністю. 

Теркіс. 

Його очі звузилися, коли він побачив нас. У повітрі відчувалася магічна напруга, ніби саме повітря готувалося вибухнути. 

— Як цікаво, — Теркіс нахилив голову, уважно нас розглядаючи. —Ви самі прийшли до мене. Це значно спрощує справи. 

Я не відповіла. Поруч Дем’ян зробив ледве помітний крок вперед, готовий реагувати. 

— Що ти задумав? — мої слова були спокійними, але всередині вирувало напруження. 

— Я? — Теркіс розсміявся, і його голос був надто легким, майже несерйозним. — Я лише відновлюю справедливість. Скоро увесь світ зміниться. 

Його очі блиснули. Магія навколо нього скупчувалася, темна і густа, як дим. 

— Ти хотів використати дівчат для ритуалу, щоб знайти Верховну провидицю, — сказала я, відчуваючи, як магічний резонанс пульсує в стінах. — Але навіщо? 

— Я думаю, ти вже знаєш відповідь, Анно, — Теркіс усміхнувся. — І я бачу, що ти не дозволиш мені завершити ритуал. 

— Нізащо, — відповіла я. 

— Тоді давайте подивимося, хто сьогодні переможе, — промовив він, і темрява навколо загусла. 

Я зустріла його погляд і кинулася вперед, знаючи, що ця битва вирішить усе. 

Дем’ян не відставав, його магія спалахнула синім світлом. Ми розділилися: він пішов праворуч, я — ліворуч, змушуючи Теркіса тримати нас обох у полі зору. 

Теркіс підняв руку, і темна хвиля магії ринула в мій бік. Я ледве встигла відвернутися, але навіть так мене відкинуло назад. Дерев’яна підлога під ногами затріщала.  

Теркіс загарчав і кинувся вперед, але його відкинуло ударом Дем’яна. 

— Тримай його! — крикнула я. 

Теркіс зірвався з місця. Я зрозуміла, що він не збирається битися далі — він тікає! Він відчув, що його час обмежений, і перед тим, як ми змогли здійснити остаточний удар, він знову зібрав свою магію, створюючи навколо себе темний бар'єр. У повітрі спалахнули імпульси, і його фігура почала зливатися з простором. Він готувався до втечі, і я зрозуміла, що не встигну його зупинити. 

— Ти не зупиниш мене! — вигукнув він, і його голос потонув у магії. 

Я зробила останній ривок, але магія, що випромінювалася з порталу, була занадто сильною. Теркіс вже стояв на межі, готовий поринути в нього. 

— Ні! — я кинулася в його напрямку, але він, мов тінь, зник у розриві простору, і в той же момент портал вибухнув світлом. Я застигла на місці, відчуваючи, як його магія відлітає далеко від мене. 

Теркіс втік. І я була безсилою зупинити його. 

Магія розсіялася, залишаючи порожнечу. Я стояла в тумані, не вірячи в те, що сталося. Знову він вислизнув. Він розумів, що його мета ближча, ніж будь-коли. 

Зітхнувши, я повернулася, щоб оцінити ситуацію. Я не могла залишити все як є. 

— Нехай він зміг втекти… але це не кінець, — прошепотіла я, відчуваючи важкість на серці. Він уже на крок ближче до своєї мети. 

Тепер мені потрібно було придумати, як упередити його наступний крок, поки він не встиг здійснити свої плани. 

************************** 

Теркіс важко дихав, спираючись на холодну кам’яну стіну. Перехід через портал вичерпав його сили, а ще більше — страх перед тим, хто чекав на нього попереду. Він програв. Верховна провидиця дізналася про нього, найманці втратили слід, а дівчат використати не вдалося. 

 Повітря навколо стало важким, немов насиченим густою темрявою. Теркіс відчув, як щось невидиме, але могутнє, здавило його легені. Він впав на коліна. 

 — Ти мене підвів, — голос пролунав у голові, хоча істота перед ним не рухала губами. Висока постать у темному плащі стояла нерухомо, але її присутність здавалася всепоглинаючою.