ХІХ розділ

АННА 

Я увійшла в кафе й одразу помітила Дем’яна за столиком біля вікна. Він уже чекав, задумливо крутячи келих у руках. Піднявши голову, він усміхнувся — легко, невимушено, ніби зовсім не сумнівався, що я прийду. 

— Я ж думав, що передумаєш, — сказав він, коли я сіла навпроти. 

— А я не звикла порушувати обіцянки. 

— Здається, я це вже чув, — хмикнув Дем’ян. — Але все одно був майже впевнений, що знайдеш собі кращі справи. 

— Можливо, й знайшла б, але ти був би розчарований. 

— І ти не могла допустити такого? 

Я підняла брову, не даючи чіткої відповіді. 

Коли офіціант приніс меню, ми зробили замовлення. Я взяла собі чай — алкоголь зараз був зайвим. Дем’ян замовив вино і, схоже, не поспішав розпочинати розмову. Ми якийсь час просто мовчали, слухаючи гомін кафе та тиху музику. Це була тиша, яка дозволяла перевести дух, не напружувала, а навіть заспокоювала. 

— Розкажи щось про себе, — несподівано сказав Дем’ян. 

— Що саме тебе цікавить? 

— Все. Але якщо точніше… чим ти живеш, окрім роботи? 

Я зробила ковток чаю, обдумуючи відповідь. 

— Робота займає більшість мого часу. 

— Це я помітив. Але ж має бути щось ще? 

— Чому ти питаєш? 

— Бо мені цікаво, - відповів він. 

Його погляд був спокійним, без тиску, але з тією уважністю, яка могла стати небезпечною. 

— Чесно? Мені вистачає того, що є. 

— Тобто нічого? - запитав він. 

— Я не казала «нічого». 

Дем’ян посміхнувся. 

— Добре, тоді інше питання. У тебе є сім’я? 

Я завмерла лише на мить, але цього вистачило, щоб зрозуміти: він помітив. 

— Ні, — сказала я рівним голосом. 

— Правда? 

— Ти мене в чомусь підозрюєш? 

Він дивився так, ніби зважував мої слова, намагаючись зрозуміти, чи варто копати глибше. 

— Ні, просто… здається, ти не з тих, хто дозволяє собі бути самотньою. 

— Не всі речі є вибором. 

— Зрозуміло. А як же ж твій наречений і дитина? 

— З Максимом не склалося, а дитина..... вона не вижила. Але давай потім про це. Зараз мені ще важко говорити на цю тему. 

Мої пальці ледь відчутно стиснули чашку. Я знала, що він щось запідозрив, але продовжувати цю тему не хотіла. 

— Добре. Тоді інше питання. Можливо, теж не найприємніше. Звідки ти знаєш Тимура? 

Про це теж не хотілося говорити, але знала, що колись доведеться це розповісти. У пам’яті одразу виринули спогади. 

— Це було декілька років тому,  - пустилася я у спогади. — тоді Тимур ще не був головним, лише мав перейти на цю посаду. І для цього йому необхідно було провести ритуал. Кривавий ритуал, у якому мало загинути багато людей. Я з Тімом тоді тільки почали працювати і одразу взялися за цю справу. Було складно, важко, але ми змогли знайти місце проведення цього ритуалу. Ми зупинили все, встигли вчасно і врятували багатьох. Але цим самим накликали біду. Тимур не став главою, а я стала ворогом номер один для нього, бо завадила його призначенню. З того часу він пообіцяв мені помститися, - завершила я свою розмову. 

— Чому він чекав так довго? 

— Він хотів, щоб я сама потрапила у його руки. Знав, що рано чи пізно це станеться. 

— Зрозуміло. Ти дуже сильна і смілива дівчина, - раптом зізнався він. 

На щастя, Дем’ян вирішив змінити розмову. 

— Гаразд. Давай тоді про роботу. 

— Про пошуки Верховної? 

— Так. У тебе є щось нове? 

Я поглянула на нього, вдивляючись у його обличчя. Він справді був зацікавлений у цій справі, але я все ще не була впевнена, що знаю всі його мотиви. 

— Ще кілька зачіпок. Але чим більше я дізнаюся, тим більше запитань з’являється. 

— Це означає, що ти на правильному шляху. 

— Чи, навпаки, що хтось дуже добре приховує правду. 

Дем’ян нахилився вперед, опершись ліктями на стіл. 

— Думаєш, Верховна десь близько? 

Я ледь помітно всміхнулася. 

— А ти? 

— Думаю, що ти ближче до відповіді, ніж кажеш, - відповів він. 

Я не стала спростовувати. 

— Але є одне питання, — продовжив він. — Якщо Верховна так довго ховалася, чому саме зараз її почали активно шукати? 

— Ось це і є головне питання. 

Дем’ян кивнув, допив своє вино і задумливо подивився у вікно. 

— Відчуваю, що все тільки починається. 

Я мовчала. Він навіть не підозрював, наскільки сильно він мав рацію.