ХVІІ розділ

ДЕМ'ЯН 

Я стояв біля дверей, уважно вдивляючись у порожній коридор. Відчував настороженість, а мій погляд зупинився на порожньому столі, де зазвичай лежали документи і важливі записи. Відсутність Анни в селищі була такою незвичною, що я одразу зрозумів: щось пішло не так. 

 Обернувся до Тіма, що стояв поруч, і підняв брови. 

— Де вона? — запитав я, намагаючись стримати тривогу. 

 Тім виглядав так, ніби не міг знайти правильних слів, щоб пояснити. Врешті, він лише знизив плечима. 

— Вона вирушила кудись, не повідомивши мене.  

— Відчула загрозу? — припустив я, голос став серйознішим.— Відсутність Анни не могла бути випадковою, враховуючи всі останні події. 

Тім задумався на мить, потім відповів: 

— Вона настільки обережна, що навіть я іноді не можу зрозуміти її планів. Але я не думаю, що щось сталося. Тут вона в безпеці. 

Я стиснув кулаки, рішуче дивлячись на Тіма. 

— Добре. Нехай так. 

Я відчував, що настала мить, коли варто було б поговорити з Верховною. Щось у повітрі було не так, і я не міг залишити це без відповіді. Її магія, її спокій і здатність бачити більше, ніж інші — все це було тією силою, яка могла допомогти мені розібратися в тому, що чекає попереду. 

Я вирушив до місця, де, ймовірно, могла перебувати Верховна. Моя душа була переповнена сумнівами і питаннями, яких не міг позбутися, навіть коли намагався стримувати їх. Я не міг уникнути того, що відчував: щось велике наближається, і я повинен був бути готовим. Але до цього часу я ще не зрозумів, яку роль у всьому цьому буду грати я. 

Як тільки я наблизився, переді мною з’явилася її постать — спокійна, безтурботна, але все ж з тим поглядом, що розуміє більше, ніж інші. Вона не сказала нічого, але я відчув, що вона чекає, поки я не задам своє питання. Обличчя повністю приховано, що навіть не можна роздивитися, хто ховається за маскою. Ось чому ніхто не знає її справжнього обличчя. 

— Верховна, — почав я, намагаючись тримати голос спокійним. — Я хочу дізнатися, що чекає на мене в майбутньому. Я не знаю, чи готовий я до того, що прийде, але мені потрібно зрозуміти, в якій грі я зараз перебуваю. 

Вона подивилася на мене з тим своїм дивовижним спокоєм, ніби була впевнена у моєму запитанні ще до того, як я його озвучив. Пауза між нами стала довгою, і я відчував, як її погляд проникає глибше, ніж я міг би зрозуміти. 

— Ти прийшов не просто так. Ти шукаєш відповіді на питання, на які не завжди готовий отримати відповідь, — сказала вона нарешті, її голос був м’яким, але важким, як стиснуте каміння. — Але ти вже частина цього шляху. І те, що ти хочеш знати, прийде до тебе, коли ти будеш готовий. 

Я відчував, як слова проникали в мене, ніби частина невидимої нитки, що з'єднувала моє теперішнє з майбутнім. Ці слова не давали простих відповідей, але я розумів: це була її манера — направити мене, але не даючи чітких вказівок. 

— Я хочу знати більше. Я не боюся того, що буде, — відповів я, хоча всередині мені було складно залишатись спокійним. — Але я хочу бути готовим. Що мені робити зараз? 

Вона мовчки кивнула, і я відчув, як з її боку йде незримий потік енергії, наче її слова були не тільки словами, а й частиною якихось глибших змін. 

— Ти прийшов сюди, щоб змінити своє майбутнє, але чи готовий ти зрозуміти його? - її голос звучав як шепіт. 

— Готовий, - рішуче сказав я. 

— Дії твоїх рук і серця будуть важливими. Ти не один у цій грі, але ти є тим, хто визначатиме, куди вона веде. Твоя роль не визначена, поки ти сам не зробиш свій вибір. Твоє серце і розум діють не воєдино. Ти розриваєшся між почуттям обов’язку, домовленістю та покликом серця. Але пам'ятай: навіть коли здається, що все втрачено, твої рішення все ще можуть змінити хід подій. 

Я зрозумів, що Верховна не відповіла прямо, але ці слова залишили глибокий відбиток у моєму розумі. Вони не давали конкретних підказок, але натякала на те, що мої дії — ось що справді матиме значення. І в той же час я відчував, як внутрішня сила всередині мене зміцнюється, наче вона надавала мені можливість бачити більше, ніж просто теперішнє. 

— Я розумію, — сказав я тихо, хоча й не був певен, чи дійсно розумію. Але це була єдина відповідь, яку я міг дати. 

Верховна не відповіла, але я відчував, що вона задоволена тим, що почула. І в той момент я зрозумів: відповідь була не в словах, а в тому, як я сам буду реагувати на те, що попереду.