ХІV розділ

Діяти потрібно швидко, тож я вирушила до основного порталу. Такий портал лише один, на території магів, і саме туди я вирушила. Чекати на Тіма не було часу, але я повинна була дати знати, де мене шукати. Нехай це безрозсудно, але лишити дівчат там самих я не могла. А він прибуде як тільки з’явиться можливість. 

 Його телефон не відповідав, тож я зв’язалася з ним ментально. 

— “Тім, ти мене чуєш?”.  

— “Так, щось сталося? На жаль, я нічого не зміг знайти”.  

— “Це не потрібно, я знаю, де вони.”  

— “Добре, уже виїжджаю. Дочекайся мене”. 

— “Пізно. Я уже на місці” 

— “Анно, як ти могла? Де мені тепер тебе шукати? Для чого так ризикувати собою. Могла б і дочекатися” 

— “Це звісно тобі не сподобається ще більше. Їх викрав Тимур.” 

— “Що!? Ти точно збожеволіла! Не смій йти туди сама.” 

— “Надто пізно. Врятуй мене, якщо встигнеш. Я йду у пащу звіра.” 

І я заблокувала свої думки. Я знала, що Тім розлютиться і йому не сподобається ця ідея. Як і знала те, що, можливо, живою я не виберуся. 

Портал затягнув мене різким потоком енергії, і я на мить втратила орієнтацію. Холод пройняв до кісток, а серце стислося від передчуття небезпеки.  

Коли простір навколо стабілізувався, я опинилася у величезному залі, схожому на покинуту магічну лабораторію. Стіни вкривали старі символи, що випромінювали слабке світло, а повітря було густо насичене магією. 

Я озирнулася, намагаючись вловити хоч якийсь звук. Тиша. Надто тиша. Я зосередилася, вдихнула глибше і використала свої здібності, щоб відчути присутність інших.  

Дівчата були десь неподалік. Їхня енергія слабка, але ще жива. Я відчула їх страх, розгубленість, біль. 

— Ну ж бо, Тимуре, покажися, — прошепотіла я, розуміючи, що він уже знає про мій прихід. 

Темрява в кутку згустилася, і з неї виринув силует. Голос, який я колись добре знала, прозвучав сповненим ненависті. 

 — Нарешті, Анно. Ти сама прийшла в пастку. 

ДЕМ'ЯН 

Що ж такого вона побачила, що так швидко захотіла піти? Просто чоловік, що вів дівчину до порталу. Та все ж таки з нас двох саме вона детектив, то може й справді побачила щось важливе. Та й ця умова про вечерю вийшла зовсім спонтанно. Але ж вона погодилася - це вже плюс. Тепер головне нічого не зіпсувати. Пора налагоджувати дружні і товариські стосунки. 

 Від думок мене відволік стук у двері. 

— Заходьте. 

До кабінету трохи нервово і навіть злякано увійшов помічник Анни. 

— Чим можу допомогти? - спитав я. 

— Це питання життя і смерті. Анна в небезпеці. 

Прокляття. І куди на цей раз вона вплуталася? 

— Вона знайшла зниклих дівчат. І вирушила на їх порятунок. Одна, - продовжив хлопець. 

— Яких ще дівчат. Ай, неважливо. Де вона? 

— У лігві найманців, - понуро сказав Тім. 

— Вона що геть здуріла чи адреналін у голову вдарив. Йти до них без магії, сили і головне без захисту. 

Я ледь стримував себе, щоб не почати розносити все навколо. Безрозсудне, нерозумне дівчисько. І чим тільки думала? Піти до найнебезпечніших людей у світі самій, наче ягня на заклання?. Тільки попадися у мої руки, сам тебе придушу за таке. 

— Потрібно негайно вирушати до порталу. Можливо, ми ще встигнемо вчасно, - почув голос Тіма. 

— Не потрібно. 

— Але це найшвидший спосіб. Іншого немає. Потрібно якнайшвидше...... 

І поки він говорив, я відкрив портал прямо у лігво мисливців, а якщо точніше у лігво головного. 

 І перше, що побачив — Анна, що стікала кров’ю.