ХІІІ розділ

Так ми розійшлися, кожен у своїх справах. Але якась смутна думка мене не покидала, постійно крутилася у голові і я ніяк не могла її спіймати. 

Вирушаючи до кафе, я згадала обличчя усіх тих, хто шукав допомоги. Люди довіряли мені, і ця відповідальність тиснула важким тягарем. Якщо я не знайду дівчат, селище уже не буде тим спокійним місцем, яке я знала. 

В кафе мене зустріла офіціантка, яка, схоже, вже чекала. 

— Ви, мабуть, про тих дівчат, що пропали, - почала вона тихим голосом, оглядаючись навколо. —  я згадала одну деталь, яка мене насторожила. 

— Слухаю уважно. 

— Той чоловік з яким говорила Оксана, залишив щось на столі після того, як вони пішли. Я думала, це якийсь мотлох, і хотіла викинути, але зберегла.  

Я розгорнула папір. Це був невеликий медальйон із незрозумілими символами. Коли провела пальцем по його поверхні, то відчула слабкий магічний імпульс. 

— Дякую. Це може допомогти, - промовила я. 

 Розмова з іншими людьми не дала жодних результатів. Лише хтось бачив дівчат у провулку. То, можливо, там ще щось знайду. 

За поворотом, у вказаному напрямку, виявилася стіна. Ну все, це вже глухий кут. Але щось тримало мене на цьому місці і я активувала магічний зір. Як цікаво, хтось лишив магічний слід. Точно, тут відкривали портал. Це важливо. 

 Портали річ небезпечна, лише спеціально навчені маги можуть ними переміщатися або ж сильні чаклуни. І це мінус, бо схоже ми справді маємо справу з магом. Але очевидно, що працював він не сам, отже, має маріонеток, які виконують його накази. Якщо визначити хто виконавці, то легко зрозуміємо де дівчата.  

Насправді магів з портальною силою є небагато. Першочергово потрібно дізнатись хто вони. З цим допоможе магічний архів, і на щастя, доступ до нього я маю. Роздумуючи над розслідуванням, не помітила що не одна. 

— Дем’яне! Ти що тут робиш? Налякав мене.  

— Що ж, такого ефекту я й чекав, - посміхнувся він. 

— Взагалі не смішно. Тут відбувається серйозна справа. 

— Справді? Яка? - з веселими нотками запитав хлопець. 

— Це вже тебе не стосується.  

— А якщо я зможу допомогти? 

— Цікаво як? Ти навіть не знаєш, що саме я шукаю. Та й взагалі, ти що за мною слідкуєш? 

— Звичайно, ні. Просто мимо проходив. А стосовно іншого... то без мене тобі не впоратися. 

— Справді? - трохи скептично спитала. — І чому ж це? 

— Бо для тебе це глухий кут. Ти бачиш перед собою лише стіну. Я ж бачу набагато більше і можу тобі допомогти.  

І не кажучи більше ні слова, він взяв мене за руку. Його магія полилася в мене, відкриваючи переді мною нещодавні події. Ось я бачу Оксану, хтось веде її у портал. Обличчя роздивитися не можу, вочевидь магічно приховане. Але я зрозуміла основне - портал відкрив не маг. Раптом все перервалося, але цього було достатньо.  

— О, так ти ще й маг. 

— Не роби вигляд, ніби ти не знала цього. Я давно помітив твій кулон. Він допомагає розпізнавати магію? - запитав Дем’ян. 

— Так, твоя правда. Мені відомо, що ти маг. Не так давно звісно, але я здогадалася. І так, кулон допомагає. А зараз вибач не маю часу, потрібно йти. Дякую за допомогу. 

— Завжди до твоїх послуг. Але за допомогу ти мені винна вечерю. Як щодо завтра ввечері? 

Я розуміла, що вибору не маю. Час підганяв і чим більше я затримувалася, тим менше було шансів. 

— Добре. Вечеря так вечеря. 

Мені здалося чи він посміхнувся? Ай, неважливо. Потрібно поспішати. 

З допомогою Дем’яна я зрозуміла, що це був не маг. Портал, приховування зовнішності, викрадення дівчат  та ще й цей незвичайний медальйон. І, здається, я знаю хто в цьому винен.

Першочергово потрібно зрозуміти природу медальйону, а тоді скласти усі факти воєдино. Я все ж вирушила до архіву. Саме там є все необхідне. 

Вже на місці я взяла декілька книг з магії, щоб спробувати розпізнати символи. Після кількох хвилин пошуку я натрапила на схожий знак у розділі про древні артефакти. Це був символ, пов’язаний із магією контролю та впливу. 

“ Можливо, цей медальйон використовувався для того, щоб заманювати жертв” - подумала я. 

Я відчула як моє серце стискається. Що як часу лишилося мало? Аби лише не було запізно. 

Я зрозуміла, що медальйон може бути не просто зачіпкою, а справжнім ключем до розгадки. Якщо він використовувався для заманювання людей із магічними здібностями, можливо, він ще зберігав енергетичний слід тих, хто його застосовував. 

Тож я вирішила провести ритуал виявлення. Це могло б показати, хто востаннє активував медальйон або принаймні дати напрямок для подальших пошуків. Але ритуал вимагав часу й концентрації — ідеальне місце для нього було в офісі. 

Я запалила свічки, розклала захисні символи й поклала медальйон у центр кола. Повільно проказуючи заклинання, відчула, як предмет нагрівається в моїй долоні. Через кілька хвилин у повітрі почали проявлятися тьмяні обриси… 

Заклинання продовжувало діяти, і переді мною почали проявлятися нечіткі тіні. Медальйон вібрував у долонях, а в повітрі згущалася магічна енергія. Нарешті зображення прояснилося —  чоловік із темним волоссям і гострими рисами обличчя. Його погляд був холодним, а в руках він тримав щось, схоже на інший артефакт.  

Я завмерла. Це був Григор Теркіс — вигнаний маг, якого розшукували найманці. Його темна слава йшла попереду нього, і тепер стало очевидно, що він якось пов’язаний із викраденням дівчат. Але навіщо йому провидиці? Невже він працює з мисливцями? Очевидно, що так. 

Я різко розірвала зв’язок, і кімнату охопила тиша. Моє серце калатало. 

Я зціпила зуби, намагаючись заспокоїтися. Теркіс і найманці — це пояснювало багато чого, але залишалося головне питання: навіщо їм дівчата? Магічний потенціал — це лише частина відповіді. З цим ще доведеться розібратися. Але тепер я знала де шукати дівчат. Це все справа лише одної людини. Не дарма ж його люди нишпорять скрізь.