Х розділ

АННА 

Моєму обуренню немає меж. Це що, помста чи урок?. Що він уже задумав? Я, звичайно, як детектив не можу йому відмовити, але впевнена робота з ним буде непростою. 

— Тім, ти це чув? Як думаєш, він щось задумав? 

— Не знаю, можливо, йому справді потрібна допомога детектива. Взагалі давай не будемо поспішати з висновками. 

— Твоя правда. Не будемо даремно себе накручувати. 

Далі прийом проходив спокійно. Гості веселилися. Пан Маркінс кілька разів виголошував промову, дякуючи усім за підтримку. Гості поступово розходилися, аж раптом все змінилося. На порозі з’явилися неждані гості. 

— Тім! Ти це відчуваєш? - запанікувала я. 

— Ні. А що сталося? 

— Подивися магічним зором. Вони тут. Мисливці чи найманці — уже без різниці. Як думаєш, вони прийшли за мною? 

— Заспокойся. Все буде добре. Твоя сила прихована. Вони не зможуть її відчути, інакше уже давно б знайшли тебе. 

Його слова трохи заспокоїли. 

— Але якщо вони тут, це означає, що вони точно знали, де шукати.  

— Можливо. Але в нас є перевага: вони не знають як ти виглядаєш. Силу твою не відчують. Тому, якщо вони справді прийшли по тебе потрібно забиратися звідси, але якомога непомітніше. 

Раптом перед нами виник Дем’ян, ніби з-під землі. Виглядав трохи напружено, але загалом зібраний як і завжди. Мабуть, теж налякала ситуація з найманцями.  

— Я допоможу,- сказав він впевнено. 

— З чого б це раптом? А як же твоя наречена? Ти повинен захистити її. 

— Вона впорається сама. 

Ну звісно, як же маг не впорається. Її магія не була сильною, але в разі небезпеки вона змогла б захистити себе. 

— Єдиним правильним варіантом буде прикинутися парою. Так ми зможемо пройти повз них, не викликавши підозри. Мене вони не зупинятимуть, - промовив Дем’ян. 

— А як же Тім? 

— Він піде сам. Перший, а ми за ним. 

— А якщо щось станеться? - не вгамовувалася я. 

— Анно, все добре, - сказав Тім. — Я піду. Головне твоя безпека. 

— Добре, - все ж погодилася я. 

І Тім пішов. Ми залишилися чекати слушного моменту . Хвилювання заповнило мене повністю. Тіма не було видно. “Тім, ти де? З тобою все добре?” подумки звернулася до нього. Ментальний зв’язок - це одна з наших особливостей. Як би далеко ми не були, ми можемо так спілкуватися. “Все добре. Не хвилюйся. Я в безпеці. Чекаю на вас”. Це була гарна новина. 

Ми пішли на вихід. Найманці мигцем оглянули нас і пропустили без зайвих запитань. 

— Неочікувано, - пробурмотіла я. 

— Що саме? - не зрозумів Дем’ян. 

— Що вони так швидко нас випустили. 

— Чому тебе це дивує? 

— Повір, я уже мала з ними справу. Це не ті люди, які так швидко здаються. Але схоже, що саме через тебе ми змогли так швидко пройти. 

— Помічаєш деталі. Похвально. І так, це правда, є в мене деякий вплив на них. 

— Ти що ж їх глава? -  обурилася жартома я. 

— Все можливо, - так само сміючись відповів він. 

Попереду ми побачили Тіма і Софію. Я зітхнула з полегшенням, коли побачила його цілим і неушкодженим. 

— Знаєш, а це дивно, - задумливо сказала. 

— Не розумію про що ти.  

— Що ти вирішив врятувати мене. Чому? І як взагалі дізнався, що мені потрібно допомога? 

— Просто відчув. Інтуїція. Я вирішив тебе захистити, бо зрозумів, що лише я зможу це зробити. Та й ти була така налякана, а я, як джентельмен, не міг залишити все так. 

Його слова звучали занадто просто. Але все одно я була вдячна. 

Дивно. Просто відчув. Невже через дитину у нас виник якийсь зв’язок. Це потрібно вияснити. Хоча, здається, він виник ще у ту ніч....