ІІІ розділ

За вікном автомобіля замиготіла будівля готелю. Нерви напружилися до межі, тож я була змушена кілька разів глибоко вдихнути, щоб заспокоїти. Готель “Гранд” вражав своєю величчю. Гарна, висока будівля постала переді мною.  Одначе багатий власник, але не про те зараз потрібно думати. Впевненою ходою увійшла всередину і попрямувала до потрібної мені кімнати. Добре, що Максим завчасно повідомив про це, бо вийшло б незручно, адже навіть ім’я клієнта мені невідомо.  

Ось я уже стою перед дверима і, щоб не дати собі можливості передумати, рішуче стукаю у двері. 

— Заходьте, - сказали по той бік дверей. 

Кімната виявилася вишуканою: теплі тони, масивні меблі, запах шкіри й деревини змішувався з ледь вловимим запахом дорогих парфумів. За розгляданням кімнати я не одразу зрозуміла, що мене теж розглядають. У очах незнайомця спалахнув вогник інтересу. Про себе я теж відмітила його зовнішній вигляд. Темне волосся, вольове підборіддя, бездоганний костюм, який підкреслював його спортивну статуру, очі, які проникали прямо в душу. У ньому було щось дике і неприборкане, як у хижака, що вибирає собі жертву. Ніколи не розгадаєш, що ж приховується на дні його душі.   

— Ви щось хотіли? - його голос був холодним і відстороненим. 

Від його погляду кинуло в жар, а від тембру голосу я навіть розгубилася. Навіть не одразу знайшла, що сказати. 

— Взагалі так, - почала я. — Я від Максима. Ви з ним домовлялися про зустріч. 

Чоловік посміхнувся кутиком губ, але в його очах спалахнув недобрий вогник. 

— Домовлялися. Але замість нього з’являєшся ти. Що це? Це він настільки злякався чи  просто новий спосіб розплатитися? 

Його слова були, мов ляпас. 

— Слідкуйте за своїми словами. Ви не маєте права мене принижувати, я не розумію про що ви. Про яку розплату мова? 

Він нахилився вперед, спираючись ліктями на стіл. Його очі палали і ледь не сипали іскри. Але він мовчав. Здається, йому подобалося спостерігати за моєю реакцією. 

— Ооо... Так ти ще й не в курсі. Максим заборгував мені велику суму. Ми домовилися про зустріч, на яку він мав привезти гроші, але схоже його борг віддаси ти. 

— Не розумію.... 

— Хіба ж ти тут не для цього? - його слова різали як ножем. — Я так розумію, грошей у нього немає, але є прекрасна знайома, яка готова віддати його борг. Як будеш розраховуватися? Грошей, певно у тебе теж немає, якщо ти навіть не знала про борг. Цікаво, чому ж ти тоді тут? Хоча, є у мене одна пропозиція. Може, й непристойна, але іншого виходу не бачу. Ніч зі мною і я пробачаю йому борг. 

Мої очі розширилися від обурення. 

— Це нахабство! За кого ви мене маєте? Я вам не якась легковажна дівчина, яка готова лягти у ліжко з незнайомцем на першій зустрічі. Я тут з іншої причини, - твердо промовила я. 

— Справді? 

Мені здалося чи він дійсно з мене насміхається. Але не на ту натрапив. Якщо ж Максим заборгував, я готова віддати його борг. Гроші для мене не проблема. Можливо, тоді він заспокоється і нормально зможемо поговорити про справу. 

— Я готова віддати його борг. 

— Хм.. Тоді роздягайся. 

Моєму обуренню не було меж. Як він лише додумався мені таке запропонувати.  

— Що!? 

— Ти чула! Не прикидайся дурненькою, ти ж сама погодилася. Я пропоную тобі угоду: ти стаєш моєю, і я пробачаю борг. Якщо ж ні - скажи Максимові, що його час спливає. 

— Але я не це мала на увазі. Я готова виплатити будь-яку суму за нього. 

— Гроші мене більше не цікавлять. Зараз я хочу.... тебе. Є в тобі якась загадка, що приваблює і захоплює. Тепер лише така плата мене влаштує.  

— Ні, нізащо! Я не готова до такого.  

— Тоді я тебе не затримую, ти можеш бути вільна, - його тон став байдужим, майже, холодним. 

І ніби й нічого не було, незнайомець продовжив вивчати документи. Він уже не звертав на мене уваги, то ж я рішуче розвернулася і пішла. Не пощастило з цією справою, але то нічого, знайду іншу. За роздумами й не помітила силует попереду. Лише відчула холодний дотик магії. Через страх, що скував тіло, різко зупинилася. Переді мною ніби з’явилася тінь, ледь видима примара. “Доля” промайнуло в думках. Її мовчазна присутність змушувала мене зробити вибір. 

Доля завжди з’являлася несподівано. Її присутність немов крижаний подих, що стискав серце і змушував шукати відповіді. Цього разу вона не говорила — лише дивилася, ніби випробовуючи. У мовчанні була істина: шлях уже обрано, а мені залишається лише його пройти. Те, що має статися неминуче.  

“Я  приймаю цей вибір, Доле” сказала у думках. Вона ніжно посміхнулася і зникла. Лише її голос у голові: “ти зможеш, ти сильніша, ніж ти думаєш”. 

— Я згідна, - не давши собі шансу передумати, випалила я. 

— Справді? Тебе уже не хвилює твоя честь? Мушу визнати, ти мене здивувала. 

— Якщо я зараз тут, то значить це мій шлях. Мабуть, рано чи пізно це б все одно сталося. Доля - річ непередбачувана. 

— Віриш в долю? 

— Більше ніж просто вірю. Я - довіряю, прислухаюся і виконую. Але лише ми творимо власне майбутнє. Доля лише підштовхує до вибору. 

За розмовою я не помітила як він підійшов. Його запах проник під шкіру і, здається, лишився там назавжди. Його очі пильно стежили за кожною зміною моїх емоцій. Руки рішуче почали гладити моє тіло, а уста впилися владним поцілунком. Неконтрольоване бажання заповнило усю мою суть. Ще хвилину назад це було дикою, непристойною пропозицією, а тепер хотілося більше, ближче, емоційніше. Одяг став непотрібним і відлетів десь у бік. Не перериваючи поцілунку ми опинилися на ліжку. Він досвідчений коханець, який знає, що потрібно жінці. Ніч кохання і жаги промайнула як мить. Це був вир пристрасті, відчуттів та відкриттів. Тіло ще зберігало його тепло і спогади роїлися у пам’яті.  

Наступного ранку, лежачи в холодному промені світанку, я думала : чи правильно вчинила? Нехай я була легковажна, нехай потім про це пожалкую, нехай усі мене осудять, але це мій вибір і я прийняла його.