ІІ розділ

Зустріч була неминучою. Я намагалася знайти логічну причину відмовитися, але щось в середині штовхало мене вперед. Так ніби сама Долі показує мені шлях. Магія підказувала, що ця зустріч змінить все. У грудях стискалося від передчуття, ніби ця подія стане початком чогось такого, чого я не можу зупинити. У грудях щось защеміло, мовби тривожний дзвіночок лунав десь глибоко всередині мене. Магія, яку я завжди тримала під контролем, неначе вирвалася назовні, попереджаючи про небезпеку. Я вдихнула глибше намагаючись заспокоїтись і це вдалося. Я знову могла себе контролювати. 

— Добре. Я згідна на зустріч. Коли і де вона відбудеться? 

— Готель “Гранд”, завтра, о другій годині. 

Магія всередині мене пульсувала тривожними хвилями, наче намагалася попередити про щось важливе. Я не могла зрозуміти, це було передчуття небезпеки чи лише мої власні страхи, що виринали з минулого. Душа прагнула пригод, але розум нашіптував: не варто ризикувати. 

Наступного дня я прокинулася рано. Сон був неспокійним, розірваний уривками дивних видінь. Магія підказувала, що це був не просто сон, а попередження. 

Під час сніданку Максим був помітно знервований. Він намагався робити вигляд, що все гаразд, але я відчувала його тривогу. Він постійно переводив тему розмови, коли я запитувала про людину, зустріч з якою відбудеться сьогодні. Мабуть, йому було щось відомо, але він не наважувався сказати. 

Я постійно ловила себе на думці про зустріч. Якесь дивне відчуття і зовсім мені не властиве. Я не відчуваю страху, це ж не перша ділова зустріч. Тай детектив я хороший аби клієнт лише дав згоду і знайду йому будь-кого. Але якийсь трепет поселився у душі, магія реагувала на події. Лише вона знала правду, але не відкривала її мені. Якби я тільки знала у що вплуталася. 

— Анно, я знаю, що ти це зможеш, - раптом сказав він, коли я вже збиралася виходити. Його голос звучав майже благально. 

— Максиме, ти впевнений, що це хороша ідея? - дивлячись хлопцеві в очі запитала. 

— Просто довірся мені, - сказав він і відвернувся. 

Я вирішила, що час думати минув. Пора діяти. З цілковитою готовністю поїхала на зустріч. Виглядала я, на мою нескромну думку, бездоганно. Стримана, темна сукня, що відповідає моїй фігурі, легенький макіяж і зібране волосся. По-діловому, але водночас так загадково.  

Коли я вийшла з дому, повітря здалося густішим, ніж зазвичай. На мить здалося, що хтось спостерігає. Я озирнулася — порожня вулиця, лише тінь від ліхтаря повільно хиталася на вітрі.
Магія ледь заворушилася десь усередині, наче попереджаючи.
Я всміхнулася — і все ж пішла далі.