І розділ

 АННА 

Надворі був сонячний, яскравий день. Я сиділа з чашкою ароматної кави і милувалася погодою. Думки десь були далеко і мріялося про спокійне життя. Минуло уже вісім років з того жахливого дня, а я й досі все пам’ятаю. Саме тоді я стала сильною, сміливою і незламною. Так вчив тато.  

 Гарячий аромат кави пробуджував спогади, коли раптом у дверях з’явився Максим. Він виглядав, як завжди, впевнено, навіть трохи нахабно. Його очі блищали від якогось передчуття.  

— Анько, ти не повіриш! Я знайшов для тебе нову справу. 

Ледь не скривилася від такого звернення, не люблю, коли мене так називають.  

— Яку ще справу? - холодно запитала я. 

— Зараз все поясню, - почав він виправдовуватися. — Я щойно познайомився з дуже впливовою людиною і трохи підслухавши його розмову, зрозумів, що він когось шукає, але безуспішно. Тож я подумав, що ти  як найкращий детектив можеш йому допомогти. Я вже й про зустріч домовився.... але є один нюанс.  

Його тон натякав, що саме в цьому “нюансі” криється вся суть. 

— Що за нюанс? - запитала. 

— Він не знає, що на зустріч прийдеш саме ти. 

Мої брови поповзли вгору. 

— Яка ще зустріч? Про що ти взагалі думав? Можливо, я взагалі не хочу братися за цю справу. 

— Але Анно - це чудова можливість, не варто її втрачати, - сказав Максим, але його голос здався мені натягнутим, наче він сам у це не вірив. 

— Дивно чути від тебе такі слова, - я схрестила руки на грудях. — Ти зазвичай тримаєшся подалі від таких людей, а тут... домовився про зустріч. Чому? 

— Ааа... Я...  

Дивно, що Максим навіть не зміг відповісти. Він помітно нервував. Його погляд метушливо блукав кімнатою, наче шукав вихід. Я зрозуміла, що тут щось не чисто і це потрібно вияснити відразу.   

— Ти щось від мене приховуєш? Давай, розповідай правду, - різкіше ніж хотілося б сказала я.  

— Нічого важливого не приховую. Це вийшло випадково, але це не головне. Ти маєш піти на цю зустріч, - наполягав хлопець. 

Його поведінка викликала в мені підозри. Хлопець почав помітно нервувати. Я знала Максима уже давно, тож легко могла прочитати його емоції.  Можливо, це справді не так і важливо. Та було щось таке, у чому він не хотів зізнаватися. 

“Спробую поки що довіряти”, - вирішила я. Максим зробив мені пропозицію декілька місяців тому і хоча я ще не дала відповіді, не хотілося вірити, що він може мені зашкодити. Я не маю підстав, щоб йому не довіряти, але черв’ячок сумніву поселився глибоко в душі. Шкода, що він не зізнається. А сумніватися у ньому мені не хочеться взагалі. Тож варто прикопати того черв’ячка десь там і забути про сумніви. Тай перевіряти його не хочеться. Сама ж собі пообіцяла не застосовувати на ньому силу, не чужа людина все ж таки. 

Насправді, я не зовсім звичайна людина. З дитинства обдарована сильною магічною силою. Мене не можна назвати відьмою, бо вони мають іншу силу. Я — провидиця. Передрікаю майбутнє, бачу минуле і сьогодення. Допомагаю людям віднайти свою долю. Але майбутнє мінливе і лише від власних виборів залежить щастя. Серед людей, я змушена приховувати свою силу. Це для власної безпеки, та заодно й від ворогів, які мене шукають. Я затаїлася у найнепомітнішому місці, біля людей, де знайти мене не так і просто. Силу не використовую на повну, лише трохи, та й то непомітно, щоб відслідкувати було неможливо.  

Максим нічого не знає про мою справжню природу. А я нічого не знаю про його приховані мотиви. Чому він так нервував? Здавалося, він щось приховував, і ця таємниця тиснула на мене більше, ніж я готова була визнати. Можливо, час розкрити карти..... або принаймні з’ясувати, що змусило його так наполягти на цій зустрічі. 

Провидців у світі багато, але більшість ховаються у захищених селищах, де магія створює непроникний бар’єр. Цей бар’єр оберігає не лише від сторонніх, а й від тих, хто полює за нашими силами. Лише, той в кого чисті наміри і щира віра зможе віднайти наше місце.  

Колись я жила серед них, але певні обставини змусили мене піти. Тепер я живу серед людей, ховаючи свої здібності. Але чи надовго? Вороги завжди знаходять спосіб прорватися крізь будь-який захист.