Глава 71. Настав час.

З-за кришталевого трону показався Великий Хрос, змарнілий і побляклий. Легкий порух руки  - і навіть пилу від жахливого змія не залишилося. Тронний зал знову сяяв чистотою, наче нічого не сталося.

Бог повернувся до Альки, і дівчина відчула, як магічна сила піднімає її.

- Ти в порядку, доню?

- Угу, - кивнула дівчина, поволі опускаючись ногами на тверду мармурову підлогу. - Вдарилась трохи, - потерла долонею потилицю. – І злякалася.

- Уяви, я й сам злякався, - Хрос стомлено опустився на кришталевий трон і відкинув голову назад. – Тільки не кажи нікому. Я все ж таки бог. Мені лякатися не годиться.

Алька засміялась, напруга почала спадати. Батько посміхнувся, потім приєднався до неї, і вони довго реготали, доки обидва не відчули полегшення.

- Зони більше немає, - сказав Хрос, коли зміг говорити.

- Зовсім?

- Як сказати… Зона, як закрита територія, поки що існує. А ось її складової, що ожила, усвідомила себе, як особистість, і бореться за своє існування, більше не існує.

- Навіть не віриться…

- Ти – героїня, доню. Зробила майже неможливе.

- Я не героїня... Просто розмірковувати не було часу.

- Ти справжня королева, Аліє.

- Ні. Я відмовляюся від цієї почесної ролі.

- Але чому?! – на обличчя Хроса знову набігла темна тінь. - Тебе усі люблять, усі підтримують! Ти – найдостойніша!

- Батько! Як ти не розумієш? Я хочу свободи, хочу просто жити, просто дихати, радіти цьому чудовому світу, де я стала здоровою, пізнала силу та магію. Хочу ні від кого не залежати і ні за що не відповідати. Хочу бігати босоніж травою і купатися в річці. Збирати корисні трави та слухати, про що розповідає каміння. Хочу кататися на своїй Зірочці та грати з Малюком, який давно став дорослим вовком. Хочу виховувати дракончика-знайду. Вибиратися на найвищі дерева за тутовими ягодами. Літати на драконах і грифонах, ти не уявляєш, тату, який гарний наш світ з висоти. Підійматися на скелі не тому, що потрібно, а тому, що мені так хочеться. Для задоволення. Провідувати своїх рідних братів та сестер. Пестити племінників, які, дасть бог, у мене з часом з'являться. Хочу кохати… Я хочу бути просто щасливою та вільною...

Хрос посміхався словам дочки і кивав:

- Ти так схожа на мене. Мені теж завжди було тісно в рамках одного світу і часом набридала роль всемогутнього правителя, я втікав до інших світів, де почував себе абсолютно вільним та щасливим… Але завжди повертався. Адже я відповідальний за Кранію, за благополуччя всіх розумних рас та й взагалі всіх живих істот цього світу. І це не така вже важка ноша, донечко, коли любиш свій світ. Дбаючи про нього, роблячи його з кожним днем все красивішим, ти відчуваєш таке задоволення, яке неможливо описати словами. Гордість митця. Щастя творіння. Колись ти зрозумієш мене, Аліє.

- Весь мій шлях у Кранії був присвячений єдиній меті. Зняти Кордони та дозволити народам повернутися до мирного існування й розвитку. Це був шлях служіння інтересам Кранії. Невже я мало зробила, тату, і не заслужила свободи? - з гіркотою у голосі мовила дівчина.

- Ти зробила більше, ніж це можливо. І ти станеш королевою, принцеса Алія, у тебе просто нема іншого шляху. Якщо я віддам кермо влади будь кому іншому зі своїх дітей, решта не прийме його і знову почнеться війна, а це означає розруху і голод, загибель не тільки воїнів, а й жінок, старих, дітей. Навіщо ти доклала стільки зусиль для зняття Кордонів, якщо це не допоможе народам вижити? Навіщо пройшла цей складний шлях? Стільки разів ризикувала власним життям, була на волосині від загибелі. Навіщо все це було? Задумайся, Аліє.

Дівчина приречено опустила голову.

- Але я не можу вимагати від тебе повністю відмовитись від особистого життя, від щастя та свободи. Доню, я прошу тебе прийняти владу хоча б на деякий час, найважчий час, коли все треба буде тримати під суворим контролем, знову вчити розумні раси жити у мирі, забезпечувати їхню безпеку, допомагати відбудовувати міста та вирощувати врожаї, потрібно буде встановити по всій країні єдині й непорушні закони, захистити народи від хвороб, відкрити школи… Прошу тебе, доню, не залишай Кранію, доки вона не стане міцно на ноги.

- Ну… Якщо це не на все життя, то… гаразд. Добре, батьку, я згодна. Я в боргу перед цим світом, а борги звикла віддавати.

- Я пишаюсь тобою, доню! Отже, домовились, що ти приймаєш титул королеви на 20 років...

- 20 років! – вигукнула злякано Алька. - Та це майже все життя!

- Це досить малий термін для відновлення такої величезної країни як Кранія. Тобі доведеться докласти чимало сил, бути послідовною та твердою у своїх рішеннях. Зараз тобі здається, що двадцять років це багато. Але не забувай, що ти – дочка бога, отже, у цьому світі ти безсмертна. Що означає двадцять років перед вічністю? Час сплине непомітно і зможеш піти на заслужений відпочинок та жити так, як захочеш сама.

- Ну... Якщо так...

- Так, принцесо Аліє. Саме так. Настав час стати королевою.