Глава 68. Великий Хрос і Повелитель Драконів. 3.

Байдужість Повелителя Драконів починала дратувати старого короля.

- Скажи мені зараз, що ніколи не мріяв про такого сина!

- Зрадник свого батька не може виховати ідеальну дитину.

- Я не зумів виховати вас належним чином, але ти можеш виправити мої помилки. Для цього ти й сам маєш змінитися. І тоді Кранія матиме майбутнє.

- Та ти шантажист, Великий Хрос.

- Можна залишити все, як є, - знизав плечима король. - Яке мені діло до дітей, які виступили проти мене? До Кранії, яка вже майже на межі незворотності? До твоїх драконів, які загинуть у кривавій бійні, коли розумні раси почнуть повномасштабну війну? Мій прогноз, як бога: у війні за виживання не виживе ніхто.

- Я не заводитиму дитину від смертної жінки!

- І не треба.

- Не зрозумів…

- Ти можеш завести дитину від дочки бога. Від моєї дочки. Ви разом вкладете в нього свою силу, свою магію, свою любов. І це буде ідеальна дитина.

- Мабуть, тридцять із гаком років тобі не було чим займатися, окрім як складати шаради. Кого ж ти сватаєш мені за дружину?

- А сам здогадатися не можеш?

- На Змії Підколодній я не одружуся навіть заради порятунку світу!

- Думаю, вона й сама не захоче. З дитинства ви з нею гризлися, як кішка з собакою.

- Кого ж тоді? Невже Крісті? Це безглузде неслухняне дівчисько?

- Ти міг би взяти за дружину Кристал?

- Я завжди бачив у ній лише молодшу сестричку, яка вічно тріпала мені нерви. Звичайно, непосидюча мала виросла в гарну дівчину, але залишилася такою ж непокірливою і безглуздою. Я не бачу в ній жінку, тим більше не бачу хорошу матір. Та й, до того ж, як мені відомо, вона досі закохана в Актара.

- Тоді дозволимо закоханим серцям об’єднатися.

- О, ти погано знаєш своїх дітей. Обоє вони занадто горді і себелюбні, ніхто з них не зробить перший крок до примирення.

- Можливо, я й погано знав вас раніше, але зустрічі з моїми молодшими дітьми цієї ночі розкрили мені очі на багато чого.

- Ти говорив з Крісті та Актаром?

- І, уяви собі, обидва зізналися мені у своїх почуттях і готові йти на примирення.

- От і прекрасно! Вони й народять тобі онуків.

- Само собою. Але я бажаю онука від свого старшого сина.

- Але кого ж ти мрієш підставити мені за дружину? Невже, Альку? Але вона зовсім дитина.

- Чому ж ти не згадуєш про Ауріку? Наскільки я пам'ятаю, раніше ти не раз затримував погляд на її стрункій фігурці, милувався, як вона з лука збиває на льоту птаха, захоплювався її рвучкістю та незалежністю.

- Може, і кидав я на неї погляди, але ж ти знаєш, що Ауріка - переконана весталка. Вона завжди гордилася своєю незайманністю, а зараз – тим більше.

- І, незважаючи на це, лише годину тому ми говорили з нею на вельми інтимні теми.

- Та ну?

- І вона розповіла мені, що хоче дітей, але не заводитиме стосунки зі смертним. А єдиний чоловік божественного походження, від кого б вона хотіла дитину, не звертає на неї уваги.

- Ти хочеш сказати, Хросе…

- Я хочу сказати, що Ауріка з радістю відгукнеться, якщо ти виявиш до неї увагу. І, повір, скромниці, що довго бережуть свою цноту, з коханим чоловіком розкриваються, немов екзотичні квіточки, і виявляються чудовими коханками. Втім, можливо, тебе вже не цікавлять жінки, і ти зовсім не прагнеш відродження Кранії.

- Шантажист…

- А мені втрачати вже нема чого. Я й так втратив усе: королівство, свободу, власне тіло, дітей, силу.

- І не знайшов нічого?

- Мудрість.

- І Альку? Хіба не так?

- Так, я знайшов свою молодшу дочку, яку зачав одного разу заради порятунку мого світу.

- До неї тобі теж немає діла?

Хрос помовчав, підшукуючи слова.