Глава 68. Великий Хрос і Повелитель Драконів. 2.

Повелитель Драконів лише посміхнувся скептично:

- Питання без відповіді. Я не можу знати, бо я не маю дітей, та й не матиму ніколи...

- Не будь таким категоричним.

- А ти пропонуєш мені піти твоєю дорогою? Настругати купу малюків від різних смертних матерів, кинути кожному, немов кістку собаці, шматочок магії і чекати, поки вони перегризуться через ці кістки і вчепляться мені в горлянку? Ти оптиміст, батьку. Це називається: нехай наші онуки помстяться нашим дітям.

- А ти песиміст. Навіть боїшся дати продовження свого роду.

Драко криво посміхнувся:

- Без дітей я точно довше проживу. Варто подивитись на тебе, щоб зробити висновки.

- Я зробив багато помилок у своєму житті. І хотів би, щоб мій старший син виправив ці помилки.

- Ось візьму в свої руки владу і почну виправляти, - знизав плечима Повелитель Драконів. - Як не крути, а я – твій старший син, спадкоємець.

- Це правила, вигадані нами для людей та інших розумних рас. У нас, богів, старшинство і стать при спадкуванні не беруться до уваги.

- Значить так?

- Значить так.

- Ти злопам'ятний, Хросе.

- Ти здогадливий, Драко. Десятки років, проведених в ув'язненні, сприяли зміцненню моєї пам'яті.

- Я не проситиму пробачити мені. Таке не прощається.

- Я зовсім і не чекав, що ти проситимеш вибачення. Я досить добре знаю тебе.

- Але й прийшов ти не просто потеревенити від нічого робити.

- Чому б і ні? Після стількох років самотності старому хочеться побалакати, хоча б і з дітьми, які його зрадили.

- Якщо ти не маєш наміру передавати мені правління країною, які ж твої помилки ти хотів, щоб я виправив?

- Я хотів би, щоб ти продовжив рід і виховав такого сина, до якого потім не боявся обернутися спиною.

Драко хмикнув.

- Собі - сина, а мені - онука, який став би моєю гордістю, - продовжив Хрос, - в якому з'єдналося б усе найкраще, в якому виявились би божественні риси у всій красі, благородного, мудрого, людяного.

- Та ти фантазер…