Глава 67. Великий Хрос і Королева Дріад. 2.

- Навіщо я прийшов? – запитально підняв одну брову Хрос. - Дивне питання для тієї, хто намагався вбити свого батька. Я прийшов спитати, навіщо ти це зробила? Тобі було мало влади над лісовими народами? Ельфи носили тебе на руках. Вони вважали тебе справжньою королевою.

- Вони й зараз вважають мене королевою.

- Яка живе за Кордоном, не маючи можливості навіть вийти до свого народу, яка не може забезпечити магічну допомогу та захист, як раніше? Тепер ти паперова королева, Ауріко.

Королева Дріад стиснула губи і відвела погляд, ховаючи образу.

- То навіщо ти це зробила? – повторив питання Хрос.

- Не я була ініціатором.

- Я знаю. Але ти приєдналася до зговору.

- Ти надто тиснув на мене!

- ?..

- Я прекрасно жила сама, керувала своїми народами та справлялася з усіма справами! Ти ж постійно сував у мої справи ніс…

- Не забувайся, дочко! – перебив її Хрос.

- Вибачте, Ваша величність. Але, раз у мене вимагають відповіді, я говоритиму все, як є. Ти, батьку, весь час мене контролював, немов маленьку дитину, твої поради не завжди збігалися з моєю думкою, а я хотіла сама приймати рішення. Навіть якби вони були помилковими, це були б мої помилки, я б на них навчалася…

- Ти була моєю гордістю, дочко. Невже мої поради так заважали тобі жити?

- Мене принижувала твоя невіра в мої сили та здібності.

- Виступивши проти батька і намагаючись відібрати владу, ти вчинила за своїм розумінням. Чи зробило це тебе щасливішим?

- Навіщо ставити дурні питання, Ваша величносте? Так, то було великою помилкою і призвело до того, що я втратила майже все, що мала. Я втратила своє яскраве та насичене життя, втратила родину, втратила можливість допомагати своїм народам. І вже не одне десятиліття я розплачуюсь за свою помилку. Цього замало?

- Але ти не каєшся...

- Безглуздо каятися, якщо все одно нічого не можна змінити. А ти прийшов, щоб вигадати, як мене покарати?

-  Спочатку я тільки й думав над тим, якого покарання заслуговують діти, що мене зрадили. П'ять років. Потім п'ять років я намагався зрозуміти причини…

- Ти провів цей час даремно, якщо так нічого й не зрозумів.

- Чому ж? Я зрозумів, що неправильно виховував своїх дітей. Я вчив їх бути принцами та принцесами, але не вчив бути людьми.

- Ми не люди, ми маги.

- Ви – діти бога. Але це не повинно забирати у вас людяності. Колись у тебе будуть свої діти.

- Про що ти, батьку? Я живу, немов весталка, вже понад три десятки років, замкнена в Передзонні...

- Ти замкнула сама себе, ніхто не заважав тобі спілкуватися з братами та сестрами.

- Після всього, що сталося?

- Після всього, що ви наробили, слід було б об'єднатися, щоб разом знайти вихід із ситуації, а не перетворюватися на пустельників.

- Ти ж сам знаєш, що виходу не було.

- І все ж таки він знайшовся.

- Ти говориш про Алевтину? - В очах Королеви Дріад майнув інтерес. - Це вона звільнила тебе?

- Так.

- Розумна дівчинка. Я вірила у неї. Тільки я думала…

- Що вона знайде порожній замок, кришталевий трон, знайде спосіб відкрити кордони та оголосить тебе королевою Кранії?

- Майже.

- На жаль, твої надії не справдилися. Пройшовши всі смертельні пастки, розставлені підступною Зоною, Алія зуміла-таки дістатися до замку завдяки своїй сміливості, силі духу, жадобі до життя і… людяності.

- Думаю, багато чого вона отримала від мене. Я цілеспрямовано готувала її до всіх труднощів походу.

- Так, Ауріко, ти дала їй багато чого. Але їй знадобилися так само знання та вміння, отримані від інших братів і сестер. Ви дали дівчинці чудову освіту. Якби була хоч одна прогалина, вона б загинула.

- Ми віддали їй усе, що мали, тату. Все, що ти вважав за непотрібне дати всім своїм дітям… - гірко зітхнула Королева Дріад.