Глава 67. Великий Хрос і Королева Дріад.

Хрос зібрав усі свої сили для останніх битв, нехай вони навіть будуть словесними, але дуже важливими, адже йому потрібно залишити Кранію в надійних руках, в руках людини, якій довірятимуть, до якої прислухатимуться, яку поважатимуть і ніколи не зрадять.

Трохи подумавши, він вирішив наступною викликати Ауріку, старшого сина і старшу дочку залишивши «на закуску», і почав будувати міст.

Королева Дріад з'явилася швидко, як тільки він покликав, і здавалася зовсім не здивованою. Втім, її завжди виділяли холоднокровність та витримка. Можливо, з неї вийшла б непогана королева. Дивлячись на доньку, Хрос згадував, якою жвавою та активною вона була у підлітковому віці, справжня заводила, з її ініціативи постійно організовували то полювання, то рибалку, то стрибки, то змагання у силі та спритності. І майже завжди вона виявлялася найшвидшою, найвправнішою, найвлучнішою, та й найвпевненішою в собі, у своїх силах. Непогана вийшла б королева, якби не приєдналася до змови.

Із задоволенням Хрос розглядав ідеальне обличчя і ладну м'язисту фігуру молодої жінки, яка знає собі ціну. Тільки... щось незриме, неявне змінилося в ній. Щось, що не має назви... Король примружився, згадуючи її колишньою, і раптом зрозумів. Не було крил. Не в буквальному значенні, ні. Не було в очах дитячого пафосу «Бачите, я найкраща!» Не було у погляді крилатої мрії підкорити одного разу весь світ. Ауріка була надзвичайно красива, навіть краща, ніж раніше, з'явилася деяка худорлявість, яка загострила риси, надавши їм досконалості. Але в її очах, раніше ясних і блискучих, тепер оселилися втома й розчарування.

Очі вже не були очима королеви.

- Доброго дня, Мисливице! – привітав її Хрос.

- Привіт, батьку! - недбало махнула рукою Ауріка.

- Давно не бачилися.

- Терпіння тобі не позичати.

- О, я б із задоволенням зайняв у когось трохи терпіння. Може, в тебе, дочко?

- Тільки не в мене.

- Чому ж, Мисливице?

- Не називай мене так більше. Я вже давно не полюю.

- У моїй пам'яті ти та, яка завжди приносила найкращу здобич. Які ми закочували бенкети!..

Ауріка скривилася:

- Тієї Мисливиці більше немає.

- Не впізнаю тебе.

- Я давно вже не вбиваю тварин і не їм тваринну їжу. Тепер мені достатньо жмені тутових ягід…

- Як у дитинстві? Пам'ятаю, ти не злазила з шовковиці.

- Ти сам віддав мене на виховання дріадам, то на що очікував?

- Дорікаєш? Ти була зовсім мала, коли втратила матір, і дріади доглядали тебе. Але потім я забрав тебе і навчав усьому, що має знати та вміти принцеса. Але тобі ці знання та вміння не знадобилися, як бачу.

Ауріка уважно подивилася на батька, наче бачила його вперше.

 - Навіщо ти прийшов?