Глава 66. Великий Хрос і Морський Цар.

Образ Актара виявлявся повільно, позіхаючи і протираючи очі. Незважаючи на складну атмосферу в країні, він спокійно спав, коли Хрос витягнув його сутність за допомогою ментального мосту.

- Досить крутити головою, я тут! - пролунав грізний голос короля Кранії.

- О, батько?!! Бути не може! Я не вірю власним очам! Я, мабуть, сплю?

- Ні, Актаре, ти не спиш. Це справді я.

- Я не вірю своїм очам... - по щоках Морського Царя покотилися справжнісінькі сльози. – Я не думав… Навіть не мріяв знову побачити тебе!.. Батьку…

- Колись ти не хотів бачити мене на троні, хіба не так?

- Я винен, тату. Коли брати і сестри запропонували позбавити тебе сил, щоб взяти владу в свої руки, я й помислити не міг, що це небезпечно для твого життя. Я був справжнім дурнем тоді. Ми всі були такими дурнями. Та я ніколи й не мріяв про владу, мені цілком вистачало морських просторів. Але виступити на твій захист перед рештою тоді мені здавалося слабкістю… О, яким же я був дурнем! Я допоміг зруйнувати наш прекрасний світ, і досі не можу вибачити себе за це… І не знаю, чи зможеш ти пробачити нам, батьку?

- Ти просиш не лише за себе, а за всіх? - здивовано підняв брови Хрос.

- Ми всі винні перед тобою, перед усією Кранією, яку вкинули в безодню розрухи. Так, я прошу твоєї милості та прощення, батьку, за всіх нас, твоїх нерозумних дітей. Не знаю навіть, якими словами можна передати каяття…

- Мені складно пробачити зраду, я називатиму все своїми іменами, Актаре.

- Я знаю, наскільки жахливо все це виглядає. Зараз я дивлюся на себе, минулого, немов на зовсім іншу людину. Ми всі міняємось, батьку. Життя змінює нас.

- Ти сказав, що ніколи не хотів сісти на трон Кранії.

- Це так, тату.

- Я знаю, що коли Кристал запропонувала тобі об'єднатися, щоб захопити владу в свої руки, ти відмовився.

- Так, тату. Через це ми розлучилися.

- Я думав, що ви любили одне одного.

- Так, батьку, - схилив понуро голову Морський цар. - Зараз я розумію, що був неправий. Коли я залишив Крісті, вона ще більше розлютилася на весь світ. Я повинен був бути поруч і спрямовувати енергію коханої жінки у мирне русло. Не можна залишати коханих… ніколи… Усі ці роки я розмірковував над тим, що можна було змінити, як могли скластися обставини, якби я мав у той час трохи більше розсудливості.

- Не можу сказати, що ти став хоч трохи розсудливішим.

- Але чому ж, тату? – скинув голову Актар.

- Одного разу ти закохав у себе юну і чисту молодшу сестру, а потім кинув її тоді, коли вона найбільше потребувала мудрого наставника. І ось, через багато років ти повторюєш ту ж помилку, ти спокушаєш іншу молодшу сестру, невинну дівчину. Тепер доводитимеш, що її ти теж любиш?

- Тільки як сестру. Так, визнаю, батько, я винен перед Алією, дізнавшись про її здібності проходити крізь Кордони, я вирішив використати її, щоб отримати трон. Але не тому, що я мріяв про це. У той момент я думав лише про зруйновану Кранію та можливість врятувати її. Мені здавалося, що ніхто, крім мене, не зможе цього зробити.

- Ти використав сестру! – гнівно вигукнув Хрос.