Глава 66. Великий Хрос і Морський Цар.

Образ Актара виявлявся повільно, позіхаючи і протираючи очі. Незважаючи на складну атмосферу в країні, він спокійно спав, коли Хрос витягнув його сутність за допомогою ментального мосту.

- Досить крутити головою, я тут! - пролунав грізний голос короля Кранії.

- О, батько?!! Бути не може! Я не вірю власним очам! Я, мабуть, сплю?

- Ні, Актаре, ти не спиш. Це справді я.

- Я не вірю своїм очам... - по щоках Морського Царя покотилися справжнісінькі сльози. – Я не думав… Навіть не мріяв знову побачити тебе!.. Батьку…

- Колись ти не хотів бачити мене на троні, хіба не так?

- Я винен, тату. Коли брати і сестри запропонували позбавити тебе сил, щоб взяти владу в свої руки, я й помислити не міг, що це небезпечно для твого життя. Я був справжнім дурнем тоді. Ми всі були такими дурнями. Та я ніколи й не мріяв про владу, мені цілком вистачало морських просторів. Але виступити на твій захист перед рештою тоді мені здавалося слабкістю… О, яким же я був дурнем! Я допоміг зруйнувати наш прекрасний світ, і досі не можу вибачити себе за це… І не знаю, чи зможеш ти пробачити нам, батьку?

- Ти просиш не лише за себе, а за всіх? - здивовано підняв брови Хрос.

- Ми всі винні перед тобою, перед усією Кранією, яку вкинули в безодню розрухи. Так, я прошу твоєї милості та прощення, батьку, за всіх нас, твоїх нерозумних дітей. Не знаю навіть, якими словами можна передати каяття…

- Мені складно пробачити зраду, я називатиму все своїми іменами, Актаре.

- Я знаю, наскільки жахливо все це виглядає. Зараз я дивлюся на себе, минулого, немов на зовсім іншу людину. Ми всі міняємось, батьку. Життя змінює нас.

- Ти сказав, що ніколи не хотів сісти на трон Кранії.

- Це так, тату.

- Я знаю, що коли Кристал запропонувала тобі об'єднатися, щоб захопити владу в свої руки, ти відмовився.

- Так, тату. Через це ми розлучилися.

- Я думав, що ви любили одне одного.

- Так, батьку, - схилив понуро голову Морський цар. - Зараз я розумію, що був неправий. Коли я залишив Крісті, вона ще більше розлютилася на весь світ. Я повинен був бути поруч і спрямовувати енергію коханої жінки у мирне русло. Не можна залишати коханих… ніколи… Усі ці роки я розмірковував над тим, що можна було змінити, як могли скластися обставини, якби я мав у той час трохи більше розсудливості.

- Не можу сказати, що ти став хоч трохи розсудливішим.

- Але чому ж, тату? – скинув голову Актар.

- Одного разу ти закохав у себе юну і чисту молодшу сестру, а потім кинув її тоді, коли вона найбільше потребувала мудрого наставника. І ось, через багато років ти повторюєш ту ж помилку, ти спокушаєш іншу молодшу сестру, невинну дівчину. Тепер доводитимеш, що її ти теж любиш?

- Тільки як сестру. Так, визнаю, батько, я винен перед Алією, дізнавшись про її здібності проходити крізь Кордони, я вирішив використати її, щоб отримати трон. Але не тому, що я мріяв про це. У той момент я думав лише про зруйновану Кранію та можливість врятувати її. Мені здавалося, що ніхто, крім мене, не зможе цього зробити.

- Ти використав сестру! – гнівно вигукнув Хрос.

Актар опустив очі:

- Так, батьку, можливо, я вчинив не по честі, коли сподівався за допомогою сестри повернути життя у наш світ. У цьому я винний перед Алією. Але я не брехав їй. Я ніколи не говорив їй про кохання. Я називав Алію прекрасною, незрівнянною, але жодного разу не використовував слово "кохана". Я відкрив для неї чарівний світ сексу, і вона з радістю прийняла його. Я навчив її премудростям інтимних стосунків і виховав чудову коханку. Їй нема в чому дорікнути мені!

- Але ти назвав Алію королевою і подарував їй золотий вінець, символ влади у Морському царстві.

- І тут я був щирим. Я з радістю прийму її в моєму палаці королевою і оголошу про це перед усіма.

- Без любові?

- Алія – чудова дівчина. І я не можу мріяти про кращу королеву. Я ставлюся до неї з повагою, ніжністю та турботою, захоплююсь її красою та насолоджуюсь з нею в ліжку. Хіба цього мало?

- А кохання?..

- Крісті ніколи не пробачить і не повернеться до мене.

- У цьому ти певен?

- Після розставання я прийшов до тями і зрозумів, що накоїв. Кілька разів я намагався домогтися зустрічі і порозумітися, почати все спочатку. Крісті не захотіла мене ні бачити, ні чути.

- І ти відступився?

- Я й так був надто настирливий. Вона прийняла рішення, вона обрала спосіб життя самітниці, в якому немає місця мені, і я змушений з її рішенням погодитись.

- Ти впевнений, що вона була щаслива усі ці роки без тебе?

- Ніхто з нас не був щасливий ці роки.

- Але ти впевнений, що думка Кристал не змінилася за стільки років? Можливо, весь цей час вона страждала та зрозуміла нарешті, що втратила таку цінність, як кохання? Можливо, вона теж зараз хоче все повернути?

- Тоді у нас виникне любовний трикутник. Втім, я жартую. Нічого не зміниться. Я вже пообіцяв трон Морського царства Алії і не зможу порушити своє слово. І я прохатиму, батьку, вашого благословення на шлюб.