Глава 65. Великий Хрос і Хазяйка Мідної Гори.

Через деякий час з каламутного туману почала вимальовуватися струнка дівоча фігурка. Красуня в розшитій коштовним камінням сукні з довгим шлейфом спочатку з цікавістю озиралася, але, тільки-но змогла розглянути того, хто її викликав на діалог, очі її розширилися, а красиво окреслений рот відкрився від подиву.

- Ні! Не може бути! Ні!

- Так, Кристал! - прогримів голос Хроса, який суворо нахмурив брови, побачивши дочку, яка відіграла важливу роль в організації змови проти нього.

- Батьку?! - Дівчина була в жаху, вона впала на коліна і схилила низько голову.

- Повинну голову меч не січе? Це ти хочеш продемонструвати, Кристал?

- Вибач, батьку! Я не знаю, що на мене найшло! Не розумію й досі, як це вийшло!

- Не бреши мені! Ти все чудово знаєш і розумієш. Змова була обдумана і запланована. Підкоп у мій замок робили твої гноми, тобою ж обдурені. Я виявився наївним телепнем, довіряючи своїм дітям, яких сам виростив і виховав! Тепер я знаю все!

- Ні, тату!

- Ти холоднокровна і самолюбива, Кристал!

- Але ти сам зробив мене такою! Ти сам, ще до мого народження, поєднав мої гени зі світом мінералів та каміння! Я могла бути іншою! Але навіть із такою генетикою, я вже не та, що була раніше! Так, завжди я думала лише про себе, про свої інтереси. Так, я любила тільки розкіш та розваги! Але за ті тридцять з лишком років, які провела на самоті, обробляючи самоцвіти, я зазирнула в душу кожного каменю і зрозуміла, що вони теж різні, як і люди, як і маги. Я зрозуміла, що єдине багатство, яке я мала в житті, це була моя сім'я, яку я втратила через власну дурість! Повір, тату, я й так уже покарана самотністю. І зневагою, яку відчувають до мене брати і сестри, і ненавистю, що світиться у твоїх очах, тату!

- Я не відчуваю до тебе ненависті, Кристал. У чомусь ти маєш рацію, можливо, я, і справді, частково винен у становленні твого характеру. Мабуть, винен, адже я батько. Я є відповідальним за своїх дітей. Але це не знімає відповідальності кожного з вас.

- Десятки років самотності – надто багато для мене. Я не знаю, як повернути сім'ю… Але я така щаслива, що ти залишився живий, батьку!

- Ти помиляєшся. Ви вбили мене ще тоді, коли пролунав Вибух, а мій дух до сих пір страждав в ув'язненні, у замку. Я втомився не менше за тебе, Кристал.

- О, батьку, мені так шкода... Чи зможеш ти коли-небудь простити мене за все?

- Не знаю…

- Що я можу зробити, щоб повернути сім'ю?

- Щодо ставлення до тебе братів і сестер, яких колись підбила на підлість, ти маєш рацію, і ти всього лише пожинаєш плоди своїх вчинків. Але є ще одна сестра, яка не має до тебе негативних почуттів. Наскільки я знаю, у вас склалися досить непогані, можна сказати, родинні стосунки. Ти сама постійно називала її "сестричкою".

Обличчя Хазяйки Мідної гори похмурніло.

- Я не хочу згадувати про… цю…

- Не шукай слів, щоб образити сестру, Кристал. Алія - єдина, хто добре до тебе ставиться, а виходить, що всі тебе ненавидять, а ти ненавидиш її?

- Я мала до неї почуття, як до сестри. Так, я єдина, хто ставився до неї, як до рідної людини! Я звикла до неї, я майже полюбила її! А вона відплатила мені чорною невдячністю! Вона зрадила мене!