Глава 63. Пробач мені…

- Ти знаєш усе сам, батьку… - опустила очі дівчина, серце її боляче стиснулось при згадці про Повелителя Звірів.

- Знаю. І все-таки хочу почути з твоїх вуст. Розкажи мені про Грея. Я й сам знаю багато про життя своїх дітей, але хочу дізнатися твою думку, адже ти пізнала їх такими, якими вони стали зараз. Твоя думка дозволить зробити мені правильний вибір, якщо ти не хочеш сама обрати майбутнього короля.

Алька зітхнула:

- Батьку, я й сама не знаю, чи було те, що я відчувала до Повелителя Звірів, справжнім коханням, чи це виявилося лише дитячою закоханістю. Коли він був поруч, всі почуття ніби будили мене від сну і змушували жити іншим життям, яскравим, соковитим, де кожна мить, проведена разом, перетворювалась на свято. Але після цього сталося стільки подій, які поступово стерли спогади, позбавили їх того святкового почуття.

- Це природно, моя дівчинко. Краще скажи, що ти зараз відчуваєш, коли думаєш, згадуєш про Грея?

- Зараз? Легкий смуток. Тугу про той час, коли ми були разом. Бажання, щоб він був щасливий і в безпеці… Щось стискає у грудях, коли я говорю про нього…

- Ось! Це ключові слова! Він не байдужий тобі і зараз, отже, почуття не згасли, вони були справжніми.

- Ти так думаєш, тату?

- Впевнений.

- Навіть якщо і так, Грей не відчуває того самого у відповідь.

- Чому ти так впевнена? Адже вам було добре разом.

- Повелитель Звірів викрав мене, щоб використати як шлях до трону, для цього і постарався закохати в себе наївне дурне дівчисько…

- Ти повторюєш чужі слова, дочко. Хіба ти сама так думаєш?

- Що ж я маю думати, тату? Він, як і інші, прагнув влади!

- Якщо це правда, то Грей не вартий трону.

- Ні-ні! Те, що він намагався використати мене, мусить хвилювати тільки мене і нікого більше. Велика мета виправдовує усе. Він не завдав мені жодної шкоди, навпаки, передав свої знання та вміння. Завдяки йому я навчилася спілкуватися з тваринами, приручати їх. Він навчив мене їздити на коні та літати на грифі… Час, проведений з Греєм, назавжди залишиться у моєму серці. Якщо ж дивитися на Повелителя Звірів не через окуляри ображеної закоханої, а об'єктивно, то він і справді здатний стати великим королем. Він молодий, активний, допитливий. Дбає про братів наших менших, про свій народ, думає про майбутнє Кранії. Грей може стати справжнім правителем нашої країни!

- А ти не думаєш, дочко, що він тільки викрав тебе з меркантильними інтересами, а потім і справді закохався?

- Якби це було так, він сказав би мені правду. Не будемо більше про це, тату. Ми обговорюємо його як майбутнього короля, і я сказала свою думку. У нього великі перспективи. Правитель має бути добрим і думати, насамперед, не про себе, а про свою країну. Це моє бачення. Рішення ж приймати тобі, тату.

Старий король трохи помовчав, задумливо покусюючи губи, потім продовжив:

- Я хотів би, Аліє, залишити країну моїй молодшій доні.

- Крісті? Несподівано, але... Якщо подумати, вона цілком здатна взяти на себе цю роль. Так, молода, але амбітна, а це для королеви зовсім і не погано. Вона важко переживає те, що сталося багато років тому. Але на помилках вчаться. Вона єдина, яка ставилася до мене як до справжньої сестри, хоч і не казала правди. Думаю навіть, що вона єдина відчувала до мене справжні дружні почуття… Поки не дізналася про наші стосунки з Актаром. Але це зараз не важливо. Можу з упевненістю сказати, що Крісті відрізняється від усіх братів та сестер неймовірною працездатністю, а це теж для правительки має величезне значення. Сестричка Крісті. Що ж, я не проти, якщо ти зробиш її своєю спадкоємицею, тату.

- Але Хазяйка Мідної гори запальна, імпульсивна, нестримна, здатна на необдумані вчинки, мстива, надто горда і самолюбна!

- Можливо, я погано знаю її, батьку... Зі мною вона завжди була мила, привітна, щедра та весела. А названі тобою риси характеру стираються із віком.

- Якщо не посилюються. Ти міркуєш, дочко, наче старша сестра.

- Наскільки я розумію, діти богів ростуть і розвиваються повільніше за звичайних людей, мене це не торкнулося, мабуть, тому, що я народилася і виросла в іншому світі. Тому я бачу в Крісті риси юнацького максималізму. Дійсно, ніби це я старша, а не молодше сестра. Та думаю, що це з віком минеться. Я ж, провівши дитинство та юність в інвалідному візку, не «перехворіла» на ці дитячі хвороби, у мене просто не було для цього можливостей. Але я багато читала книг з психології, дивилася фільмів і маю уявлення про підліткові проблеми.

- Так, доню, тобі довелося швидко вирости і подорослішати. Вибач мені за те, що була позбавлена нормального дитинства.

- Забудь, тату, що було, те минулося. Ти  не винен.

- Тобі довелось багато пережити, та зараз я думаю, що, можливо, це була необхідна віха для формування твого характеру. Ти унікальна, дитино моя. І коли я сказав, що маю намір залишити Кранію в руках моєї молодшої дочки, то мав на увазі зовсім не Крісті, а тебе, Аліє.

- Що-що?!! Ти жартував, тату?

- Зовсім ні.

- Я – дитина, яка виросла в урбаністичному світі, провела двадцять років життя в лікарнях та в інвалідному візку! У мене жодних сил! А мої брати та сестри – великі маги! Ти маєш вибрати когось із них!