Глава 63. Пробач мені… 4

- Як? – здивовано вигукнув король. - Мої діти готові були глотки перегризти не тільки мені, а й один одному, щоб здобути владу, а ти відмовляєшся від неї?!

- Так, мої брати і сестри прагнуть влади, то віддай її в руки одного з них. А я не хочу…

- Але чому?!

- Та вони ж мене зненавидять! Я була сиротою, а тепер знайшла сім'ю. Але ти, батьку, збираєшся залишити цей світ назавжди, а мої брати і сестри поки що не мають до мене братських та сестринських почуттів. Я хотіла б стати їм корисною, заслужити їхню любов. Але якщо ти передаси владу в мої руки, я отримаю лише ненависть і знову стану самотньою. Я не зможу бути щасливою, тату! Зрозумій мене! – прохально стиснула долоні Алька.

- Неймовірне дитя! У тобі немає навіть жаги до влади…

- Крім усього, що я вже сказала, - продовжила впевнено дівчина, - влада – це величезна відповідальність, і я не готова узяти її на свої плечі. Я хочу просто жити, просто радіти кожному дню тут, у цьому світі, де знайшла свій новий дім. Справжній дім.

- Добре, дитино, поговоримо опісля. Я ще поміркую перед тим, як зробити остаточний вибір. Бо це має бути правильний вибір. Ти може й не помітила, та розрекламувала від чистого серця усіх моїй дітей. А мені слід вибрати одного. Та зараз тобі час відпочити, бо звалишся з ніг, а мені знову тебе тягти. Пожалій старенького духа. Можеш зайняти будь-яку з жилих кімнат замку, скрізь чистота та повний порядок, на це моєї магії поки що вистачає.

Алька, справді, вже засинала. Вона ледве дісталася найближчої гостьової кімнати і, не роздягаючись, упала на ліжко.

«Усього одну хвилиночку полежу, - майнула в куточку свідомості думка, - а потім відразу ж у ванну, адже не можна лягати такою брудною…»

Думка майнула і зникла, захоплена свідомістю в безодню сну.

Примарний король рушив за своєю дочкою і довго стояв біля узголів'я, намагаючись запам'ятати її образ назавжди. Важко залишати світ, щойно зустрівши свою дитину. Але й залишатися більше не можна, він зовсім заслаб, замкнений у цій мишоловці. На нього чекає нове життя на тому боці. А тут залишається лише одне невирішене питання: кому залишити королівство?

Хрос зітхнув і прошепотів:

- Пробач мені, доню....