Глава 59. Зустріч із Зоною.

У цьому уламку реальності скрізь були лише скелі. І була печера, перед входом до якої валялися у великій кількості обгризені кістки. Алька спочатку вирішила забратися по-доброму, але зрозуміла, що і цю перешкоду їй не оминути. З печери показалася багатоголова гідра. Трохи схожа на драконів істота, тільки зовсім дика, позбавлена навіть зачатків розуму, наскільки дівчина пам'ятала за міфами, зла, надзвичайно стрімка і вічно голодна, що й не дивно, з такою кількістю голів, а їх було не менше тридцяти. Може, навіть більше.

Якщо згадати міфи рідного світу, то гідра має жити біля води і бути надзвичайно отруйною, тож доведеться бути гранично обережною. Алька повільно витягла з піхов меч, у лівій руці стиснула кинджал.

Може спробувати чарівну формулу? Щоправда, Драко казав, що дракони не піддаються навіюванню... Чи спробувати? Гірше не буде…

- Ми з тобою однієї крові...

- Ми з тобою не однієї крові! – заревів багатоголосий хор.

Ось і вір міфам. Хто там казав про нерозумне чудовисько? Та воно ж навіть розмовляє!

- Ми з тобою не можемо бути однієї крові, дитино Хроса! Ти – мій найлютіший ворог!

- Зона?! - здогадалася Алька.

- Так!

- Ось ми і зустрілися…

- А ми вже зустрічалися з тобою, не впізнала?

- Старенька у павутинні?

- Вона сама! Досі я грала з тобою, маля! Мені було цікаво спостерігати, як така блоха намагається корчити із себе героїню! Було смішно, хи-хи!.. Але ігри добігли кінця! Мені набридло! А це означає, що прийшла твоя остання мить!!!

- Тоді я пішла, добре?

- Ку-уди-и?!

- Ти сама сказала: прийшла остання мить. Ось з нею і розбирайся, а я тобі не потрібна.

Гідра похитала головами, намагаючись усвідомити сказане:

- Ти з іншого світу, дівчисько, тому іноді тебе важко зрозуміти. Але це не має значення. Твій шлях закінчено!

- Шлях туди чи звідти?

- Не мороч мені голови! Тобі не дістатись до замку!

- А, значить, я шукаю замок? От дякую, що підказала, а то ходжу, чогось шукаю, і сама не знаю, чого.

- Не вивертайся! Ти чудово знаєш, що шукаєш!

- Звідки? З того боку ніхто не мав жодного уявлення, що знаходиться за межами Зони. Я ось перша зайшла подивитися. Думаю, подивлюся, та й іншим розповім…

- Жодних інших не буде!

- Точно, хто сюди захоче носа сунути після моєї розповіді.

- Ти мені зуби не замовляй!

- А що, дуже болять? Потрібно замовляти? До речі, скільки їх у тебе?

- Не треба вдавати, що ти мене не боїшся, малявко!

- Втомилася боятися, - чесно відповіла Алька. – Може, для різноманітності поміняємося ролями?

- Ах, ти!.. - кілька голів метнулося до дівчини, і одна з них покотилася по камінню, спритно знята мечем.

Гідра відсахнулася, трусонула обрубком шиї. Бризки крові падали на каміння, шипіли і роз'їдали їх. Алька ледве встигла відскочити убік.

Чудовисько нервово засміялося:

- Бачиш, мене не можна вбити.

На місці рани вже утворилася молода шкірка і починала випинатися нова голова.

- Але спробувати можна!

Гідра та Алька закрутились у дивному танці. Чудовисько нападало, але обережно, голови, хоч і відростали, але це був, мабуть, болючий і не надто швидкий процес. Дівчина оборонялася, але рубати голови більше не намагалась. Ухилитися від струменя отруйної крові під час бою було б важко, тому вона пішла в глуху оборону, роздумуючи над ситуацією, що склалася.

Дракон не дозволить тобі дістатися до його вразливого місця, до голови чи до черева – повчав Драко. А гідра є підвидом драконових. До голови діставатися і сенсу немає, он їх скільки, та ще й нові відростають. До черева не підпустить, це точно. А ось хвіст… Найнезахищеніший об'єкт.

Алька згадала тренування зі штучним драконом у замку Драко. Чимало довелося їй тоді попітніти. Так і що ж хвіст?

Хвіст, як і годиться, мотався туди-сюди. І що більше входила гідра в азарт, то сильнішою була амплітуда його рухів.

Алька приноровилася і, ухилившись від чергового нападу і сліпо тицьнувши кинджалом у відкриту пащу, з усієї сили рубанула по кінчику хвоста.

О, гідра заревіла, мов зграя поранених бегемотів! Відрубаний кінчик, вигинаючись, стрибав по камінні, а багатоголове чудовисько всіма своїми головами намагалося вивернутись і подивитися, що там сталося з улюбленим хвостиком.

- О! Ах, ти!.. За що?! Голови хоч відростають, а без хвоста як же? Я знищу тебе, блоха!

Кров з обрубка хлистала, не зупиняючись. Алька сховалася за великий валун від «обстрілу» отруйною рідиною, потай сподіваючись, що чудовисько спливе кров'ю і саме здохне. Хоча це був би зовсім фантастично щасливий варіант, бо це не просто жива істота, а сама Зона, породження магії, що має тисячі обличь.