Глава 56. На дні.

Йти з усім спорядженням було важко, Алька почувала себе немов людина у старовинному водолазному костюмі, такою вона була неповороткою та громіздкою. Дихати через шкіру, перебуваючи в одязі, теж було непросто, їй постійно не вистачало повітря, але вона продовжувала рухатись вперед. Вперед, тільки вперед. Бракувало ще, щоб повернулося чудовисько. Щоправда, вона для нього, мабуть, надто дрібна, ніби креветка, щоби варто було звертати на неї увагу. Але в морських глибинах можуть чатувати й інші небезпеки, а Морського царя поруч немає, доведеться сподіватися лише на себе.

Алька прискорила, наскільки це можливо, хід. На перший погляд, на морському дні здавалося цілком спокійно. Косяки дрібної рибки пропливали раз у раз у своїх справах. Задумливо ворушилися водорості, повзали морські зірки, краби та інша живність. Дорогу їй перетнула величезна біла медуза. Дівчина зупинилася та пропустила красуню. Великі медузи можуть бути отруйними, краще їх не чіпати. Немов жива ковдра пролинув повз великий скат. Його Алька теж пропустила, деякі види можуть мати отруйний шип на кінчику хвоста.

«Якщо ти не чіпаєш морських мешканців, то й вони тебе не чіпають, звісно, коли не приймуть тебе за смачний обід. Але це може бути лише велика хижа риба, наприклад акула.

Тільки не думати про погане! Здається, у Зоні навіть власні думки можуть стати твоїми ворогами.

Ну ось. Так і знала, що не можна згадувати... Темне довге тіло з косим плавцем майнуло вдалині. Актар вчив, що і з акулою можна порозумітися. Якщо вона не голодна, то просто пропливе повз. Якщо голодна… Ранок та саден, які могли б приманити хижака запахом крові, у неї немає. Можливо, її порахують надто великою й небезпечною, щоб з нею зв'язуватися?

А якщо все ж таки акула вирішить напасти? Морський цар казав, що, головне, вона не повинна відчути запах страху. Запах страху для хижаків такий самий збудник, як і запах крові. Можна постаратися налякати її, показати, що краще з такою не зв'язуватися, адже в мене в руках меч, порубаю на шматочки для шаурми. Цікаво, чи з акули шаурма вийде?»

Кумедне питання дозволило розтанути зачаткам страху. Отже, спробувати налякати хижачку, адже вона не знає, що Алька не зможе розмахувати мечем у воді. А ще спробувати використати підказаний Повелителем Звірів спосіб, чарівну формулу: «Ми з тобою однієї крові…» Але тоді треба увійти в контакт із розумом акули. І, якщо зоровий контакт не вийде, послати, як він вчив, промінь з інформацією прямо їй у мозок…

А може, все-таки, пропливе повз?

Попри надії, акула наближалася і, що ще гірше, поряд з нею з'явився другий силует. Впливати одразу на два об'єкти набагато складніше. Ех, якби лише два! Алька побачила третю, четверту, п'яту темну пляму. Вона вже не могла їх порахувати. Акули не плавають зграями! Що ж це таке? Проте це були акули, і вони наближалися, причому, з усіх боків. Дівчина глянула праворуч, ліворуч, озирнулася. Її оточували. Надія, що хижаки не захочуть з нею зв'язуватися, не виправдалась. Акули цілеспрямовано брали її в кільце. Так, дивно було сподіватися на щось добре у Зоні. І чарівну формулу до такої кількості хижаків не застосуєш.

Отже, залишається лише бій.

Ви ніколи не намагалися розмахувати мечем у воді? Спробуйте. Навіть обхопивши зброю двома руками, Алька ледве змогла підняти меч. Опір води уповільнював рухи. І це проти стрімких у своїй стихії хижаків? З розчаруванням дівчина опустила меч і схопилася лівою рукою за кинджал. Самій стало смішно: з ножом проти сотні, а їх було не менше, зубастих бестій? Принаймні одній вона встигне розпороти горло. Однаково іншого виходу немає.

Гіперборейський кинджал, опинившись у руці дівчини, засвітився м'яким світлом, і вага його практично не відчувалася. Мало того, меч у правій руці, ніби заразившись від турмалінового сяйва, теж втратив вагу, і першу хижачку Алька зустріла повноцінним ударом меча. Магія…

Сама не вірячи своїм очам спостерігала дівчина, як тіло і голова акули окремо повільно опускаються на дно. Зазвичай ці хижаки, почувши кров, кидаються навіть на пораненого побратима, влаштовуючи гулянку, але, мабуть, вони були нацьковані саме на Альку, бо не звернули жодної уваги на свою загиблу подругу. Меч розпоров черево другої хижачки, що пішла у наспуп, кинджал м'яко увійшов у горло третьої.

І почався кривавий танець. Акули нападали з усіх боків, і Алька не змогла б стежити за всіма, тим більше своєчасно реагувати. Але гіперборейський кинжал та меч, здавалося, жили власним життям. Не дівчина піднімала клинок, а він тягнув за собою руку, відбиваючись від нападників, їй залишалося лише стискати міцніше зброю, щоб не випустити. Вода навколо перетворилася на криваве місиво, в якому вже нічого неможливо було розібрати, але кинджал і меч продовжували свою роботу. Коли вони зупинилися, не залишалося більше жодного живого хижака.

Алька не знала, як вона вистояла весь цей час. Коли все закінчилося, вона задихалася і більше не могла рухатися. Але й залишатись тут, на місці бійні, не могла. Ледве пересуваючи ноги, вона знову рушила вперед. Її нудило, було жарко і нестерпно боліли м'язи. Меч знову став важким і довелося прикріпити його до пояса.

«Вогонь, вода та мідні труби… – подумала Алька, майже непритомніючи. Мабуть, лише магія самоцвітів та гіперборейського кинджала підтримували її досі. – Достатньо мені води, надовго вистачить… І чому так спекотно? Охолонути б... »

Дівчина продовжила рухатися вперед з останніх. Кисню, як і раніше, не вистачало, але жар у тілі спадав. Невдовзі навіть стало холодно. Чому так холодно? Чому так важко рухатись? Алька знову витягла меч і виставила його вістрям від себе, він ніби розрізав товщу води, і можна було рухатися за ним. Проте ставало дедалі холодніше. Кожен крок давався так важко, що здавався останнім. Алька мовчки прохала допомоги у намистини із змійовика, адже сестриця Крісті стверджувала, що він «дарує людині силу і швидкість, витривалість і невтомність». Вона йшла вже не зі своїх останніх сил, а з останніх сил самоцвітів, що її підтримували.