Глава 54. Пустеля.

Запивши їжу смачною джерельною водою, Алька набрала флягу про запас, хто його знає, чи найближчим часом зустрінеться водоймище.

Тільки-но дівчина зібралася, причепила до поясу зброю і зробила крок уперед, як їй здалося, що розбилася тоненька скляна перепона, і вона опинилася в новій реальності.

Навколо, куди не глянь, розкинулась безкрайня пустеля. Пісок, не жовтий, а майже білий, розсипався під ногами, сонце, оповите серпанком, висіло в зеніті, і не було ніде навіть кущика, щоб сховатися від спеки. Алька обернулася, про ліс, де вона щойно ночувала, не було й натяку.

- Хм. Цікаво, цікаво... Але дуже жарко...

Довелось роздягнутися. Дівчина зняла піджак із щільної тканини на зразок джинси, який був дуже доречний у лісі, і залишилася в легкій сорочці та штанях, але незабаром довелося зняти і їх. Стояти на місці не було ніякого сенсу, навсібіч виднілися лише піски, тому вона рушила вперед, куди очі дивились. Вона має йти вперед і нікуди не звертати, так же?

Шкіряні мокасини провалювалися в пісок, але без них рухатися було б взагалі неможливо.

Пройшовши деяку відстань, Алька зовсім захекалася, йти по піску взагалі було важко, та ще й плюс нелегкий вантаж та зброя. Піт застилав очі, весь час хотілося пити, фляга спорожніла досить швидко, незважаючи на те, що пила вона по одному ковточку аби тільки промочити горло.

Дівчині здавалося, що вона рухається пустелею вже вічність, але сонце так і висіло в зеніті. Що це значить? Вона втратила відчуття часу чи світило «застрягло» на небі? Вічний полудень? Це було б надто жорстоко. Як же вибратися з цієї клятої пустелі?

Жага мучила все сильніше, і Алька зрозуміла, що скоро не зможе рухатися зовсім. В очах темніло. Серце охопив панічний страх. Ні, не можна дозволити йому розгорітися! Страх може знищити тебе набагато швидше, ніж це зробить пустеля.

Алька згадала розповіді Крісті про властивості каменів. Селеніт. Спливли в пам'яті слова, наче прямо зараз Господиня Мідної гори повторювала їх: «Якщо тобі колись стане так страшно, що ти не зможеш нічого зробити, візьми його в руку – він забере твій страх і підкаже правильний вихід». Дівчина ухопила безсилою рукою намисто, що висіло на шиї, і почала провертати. Де ж він, цей селеніт? Та ось! Стиснувши в долоні молочно-білу намистину, Алька заплющила очі. Здалося раптом, що світло проникло крізь опущені повіки і страх, справді, почав потроху відступати. Мандрівниця ніби побачила його на внутрішньому екрані, він став зовсім чорним, зіщулився, забився в куточок підсвідомості, а молочно-біле світло все затоплювало, витісняючи його, поки той зовсім не зник.

Дівчина знову могла розмірковувати та аналізувати. Мозок гарячково запрацював, прокручуючи варіанти. Як вибратись? Немає варіантів. Як витримати спрагу? А ось тут є ідея, і варто спробувати. Крісті казала, що мандрівники іноді рятувалися в пустелі від спраги, поклавши до рота агат. Знайшовши гарну смугасту намистину, що просвічувала на сонці, Алька стиснула її губами. І тут же її ніби обдав прохолодний вітерець, а в роті зникла сухість. Можливо, у старому світі агат і не подіяв би так швидко, але тут, у Зоні, магія, схоже, підсилювалася у кілька разів. І магія каміння теж. Дівчина отримала можливість продовжити подорож, подумки подякувавши Крісті за подарунок.

Алька крок за кроком йшла вперед, пустеля з подивом спостерігала за наполегливою дівчиною, що не бажає здаватися. Мовчки посмоктуючи агат, мандрівниця перебирала решту каміння, пригадуючи їхні особливості та здатності впливати на людину.

Ось змійовик, він дарує невтомність.

Рожевий кварц дозволить побачити красу… Красу у пустелі? А що? І справді, досить мило.

Родоніт поверне жадобу життя, коли зневіришся і готовий здатися.

А хто збирався здаватися? Ми ще повоюємо!

Агат, окрім здатності рятувати від спраги, розкриває обман, посилює яснобачення та допомагає сприймати дійсність крізь мару. Алька тримає його в роті, але продовжує бачити лише пустелю, отже, це не міраж, вона справжня.

 Красивий синій содаліт... Стоп. А чому він став таким темним? Содаліт змінює колір, щоб попередити про небезпеку, що наближається. Та й кільце на пальці відчувається все важчим, як раніше не помітила?

Алька покрутилася на всі боки. Все той же пустельний краєвид, що не залишає місця для фантазії. Про яку небезпеку попереджає содаліт? Від чого застерігає? Слід бути напоготові…

Рука автоматично продовжила перебирати кам’яні намистини. А що це? Шерл, він дозволяє зазирати за видиму реальність… Дівчина стиснула у руці чорний камінь. Ну ж бо? Допоможи, дорогенький!

І раптом вона побачила. Побачила темну смугу далеко попереду. Що це? Ґрунт? Дивно все… Смуга росла, ширилася, а коли стала досить близькою, то Алька зрозуміла, що вона ще й… ворушиться. Ворушиться, бо  жива. Це була лавина, що складалася з павуків, скорпіонів та змій. І вся ця жахлива маса рухалася назустріч дівчині, вже можна було розрізнити передні, найзатятіші, екземпляри. З жахом Алька випустила з руки камінь і видіння зникло. Стиснула знову шерл у долоні – з'явилося. Отже, саме це - небезпека, прихована магією. Коли б не шерл, вона б її навіть не помітила, поки не впала під смертельними укусами.

Що ж робити? Отруйні тварюки наближалися. Вже можна було добре розглянути зміїні тіла, що легко ковзали по піску, загрозливо підняті хвости скорпіонів, кудлаті лапки величезних павуків. Лавина наближалася надто швидко, втекти допоміг би хіба що всюдихід, але такого щастя у Альки не було. Рука судорожно перебирала намистини.