Глава 45. «Трудові будні».

Після серйозної розмови з Повелителем Драконів почалися "трудові будні". Він уже не намагався вдавати з себе грізного господаря, а спілкувався з Алькою як старший, розумніший і досвідченіший, брат.

Драко пояснив дівчині, що існують дикі дракони, яких Алька одразу визначила, як звичайних динозаврів, здебільшого вони були травоїдними, найрізноманітніших розмірів, від зовсім дрібних, усього з кролика, до справжніх велетнів. Та крім диких існують дракони розумні. Розумні дракони виявились вогнедишними і літаючими, це був лише один вид і не надто численний, бо дитинчата в них з'являлися рідко, виростало маля років так за десять, а жити з батьками могло й того довше. Поки в гнізді жив дракончик, другого не заводили. І це зрозуміло, спробуй і одного прогодуй. Розумні дракони харчувалися виключно кошерним м'ясом. Утім, так було раніше. Після вибуху вони, як і всі розумні раси, були викинуті в Позазоння і вже не могли розраховувати на допомогу мага-господаря. Коли гостро постало питання виживання, особливі гастрономічні витребеньки опинилися не в честі, що вдалось вполювати, те й добре.

Дикі дракони жили здебільшого у Призонні, кількість їх зараз ніхто не регулював.

За часів до Вибуху розумні розводили диких, як домашніх тварин. Один вид використовувався, як їздові, замість коней. За рівнем розвитку вони й були приблизно як коні, тільки хитрі та волелюбні. Але розумні швидко знаходили на них управу. Своїх старших братів їздові слухалися беззаперечно. Драко налагодив продаж їздових по всіх землях. Вони цінувалися дорого. Один такий дракон коштував не менше десяти, а то й двадцяти породистих коней.

Також були дракони тяглові, їх використовували для перевезення різних вантажів. Інші види розводили, як звичайну худобу, м'ясо диких драконів йшло за делікатес в багатих будинках, на різноманітних бенкетах. Найдрібніших продавали як домашніх улюбленців. Приручити навіть маленького дракончика  немислимо складно, тому таких тваринок було досить мало і цінувалися вони на вагу золота.

Після Вибуху дикі дракони здичавіли по-справжньому. Без розумних Драко не мав можливості впливати на них і тримати в підпорядкуванні. Дикі могли перетинати кордони й цілком могли б розселитися в Позазонні, але в них усе-таки вистачало розуму не потрапляти знову в кабалу до розумних. Та й рослинний світ за Кордоном був занадто бідний і не приваблював їх. Та й Призонні травоїдним велетам вочевидь уже не вистачало рослинного корму. Бенкетували, хіба що, дикі літаючі, які були хижаками.

Незважаючи на те, що Повелитель драконів не міг зараз контролювати всіх диких, які мешкали на його території, на подвір'ї у нього Алька помітила декілька екземплярів, приручених ним. Тут були і їздові і зовсім дрібні, що крутилися під ногами, немов кішки, випрошуючи частування.

- Хотіла б ти покататися на драконі? - запитав Драко, підкликаючи одного з їздових і вмощуючи на нього сідло.

Сірий із чорним хвостом екземпляр височів над Алькою, витягуючись на своїх потужних задніх ногах, рвучко смикався і сердито кусав вудила. Дівчина дивилася на нього здалеку із захопленням, але підійти ближче не наважувалась.

- Повелитель Звірів вчив тебе приручати коней. Використовуй тепер свій досвід на драконі, - порадив Драко.

Алька кивнула і почала нашіптувати подумки слова любові до дикого красеня. У неї досить швидко вийшло відключитися від навколишнього світу і доторкнутися до його розуму.

"Ми з тобою однієї крові, ти і я. Ти - мій брат. Ти - мій друг. Ти - чудовий. Довірся мені і разом ми помчимо долиною між хребтів, ловлячи гірський вітер... Ти - мій брат. Ти - мій друг..."

Сірий фиркав і косив на дівчину карим оком, але не підходив.

"Іди до мене, брате мій! Дозволь погладити твою міцну шию. Дозволь послабити пута. Ти - мій брат. Ти - мій друг..."

Не спрацьовувало. Алька розчаровано опустила руки й озирнулася на Повелителя.

- Як бачиш, звичайний телепатичний зв'язок на драконів не діє, і твоїх умінь бракує, щоб навіяти йому що-небудь. Надзвичайно хитрі тварини. Зрозуміло, формула "Ми з тобою однієї крові" універсальна, шкоди тобі цей красень не заподіє, але й спину свою підставляти не буде.

- А як же ти керуєш драконами?

- Тут потрібен зовсім інший підхід, можливо, ти скажеш, що він жорстокий, але іншого шляху немає, якщо хочеш підпорядкувати собі дракона. Завтра я покажу тобі, як це робиться, і не думай, що буде легко. А сьогодні ти можеш покататися на моєму їздовому. Я віддаю йому накази подумки. Після того, як дракон підпорядкований, він вже не прикидається, що нічого не розуміє, і чітко виконує накази.

- Це завжди слід робити подумки?

- Чому ж, вони розуміють і людську мову, прості команди. Але зручніше спілкуватися подумки, особливо, якщо потрібно виконати складне завдання. Як інакше я зміг би пояснити драконам, що слід викрасти тебе? А так я намалював у розумі картинку, показав місце, де слід чекати на тебе з Аурікою, дав твій "портрет".

- Але ж ти й сам не бачив мене раніше!

- Бачив. Я не можу пробитися крізь ментальний захист моїх братів і сестер, вони одразу відчули б мої спроби, але я дивився на тебе очима кентаврів, очима малюка-кобольда. Очима риби, що пропливала повз, і чайки, що пролітала повз, коли ти була з Актаром. У мене тисячі очей, - вимовив Повелитель хвалькувато.