Глава 42. Спокійне життя закінчилось.

Що спокійне життя в будинку на тутових деревах, яке майже стало звичним, добігло кінця, Алевтина зрозуміла, коли Ауріка розбудила її набагато раніше, ніж зазвичай, кинула на ліжко добротний мисливський костюм і коротко скомандувала:

- Збирайся.

- Щось сталося?

- Так. Дракони Драко підпалили ліси, де живуть мої народи. Вітер у наш бік. Нас виганяють із лісу, розумієш? Якщо ми не вийдемо, вони створюватимуть нові підпали.

- Від кордону до нас далеко. Чому вони так вчинили? Простіше було б підпалити ближче до  нашого дому.

- Тільки розумні дракони вогнедишні, але вони можуть перебувати лише в Позазонні, як і решта розумних рас. Нерозумні види, як і інші тварини, живуть у Призонні. Драко хоче впливати на мене, завдаючи шкоди моїм народам. Він - Повелитель, король раси драконів, але вміє спілкуватися і з нерозумними видами, які, звісно, можуть виконувати тільки прості завдання, як-от коли вони викрали тебе. Думаю, і зараз нерозумні дракони нас чекатимуть на виході з лісу.

- І що ж тепер?

- Зараз ми вирушимо туди, куди й збиралися, там, ближче до Зони, дерева розташовані острівцями, нам доведеться виходити на відкритий простір. Спробуємо дістатися до Кордону, роблячи перебіжки, хоча я і не дуже  вірю, що нам вдасться...

- Ти не віриш? Навіть ти не віриш! Але що ж робити мені?!

- Алевтино, - Ауріка вперше притиснула її до себе, - зараз ти маєш бути максимально спокійною і зосередженою.  Слухай уважно. Я не надто сподіваюсь, що ти зможеш утекти від драконів. Найімовірніше, тебе спіймають і віднесуть до їхнього Повелителя. Він спробує очорнити мене і всіх інших, а тебе змусити повірити йому і тільки йому служити. Що б він не говорив, пам'ятай, він бреше. Ти дала мені клятву під зрощеними кронами дубів, ти не можеш її порушити. Ти винна цьому світові, і час віддавати борги. Зробиш вигляд, що повірила, що підкорилася, але коли Драко відправить тебе в Зону, якщо в тебе все вийде, ти віддаси трон мені!

Алька була так перелякана, що тільки кивнула у відповідь.

- Я завжди знала, що ти розумна дівчинка, - усміхнулась Ауріка. - Але ходімо швидше. Тільки коли ти зайдеш у Зону або тебе заберуть дракони, я зможу зайнятися гасінням пожежі.

- Я не хочу, щоб мене знову зловив дракон! - раптом прорізався голос у Альки. - Якщо я знову впаду, і не виявиться піді мною лісового намету, я загину!

- Цього ми не допустимо, - Королева дріад почала обмотувати її навхрест через груди ременем, який придавив і лук зі стрілами, і сумку. - Тепер дракон схопить тебе за ремінь, який не зможе порватися. Але... спробуй краще дістатися до Зони, ніж потрапити чіпкі лапи мого братця Драко.

Ніколи ще вони не переміщалися з такою швидкістю.

- Швидше! Швидше! - підганяла Альку Королева дріад. - Страждає від вогню мій народ, і я дуже хочу вірити, що все це не даремно.

Через деякий час дерева стали рости рідше і довелось спуститися на землю, щоб перебігати від дерева до дерева. Ноги Альки вперше за довгий час торкнулися землі. Бігти здалося важче, ніж стрибати з гілки на гілку. Поки що дерева були ще досить близькі одне до одного і можна було ховатися під їхніми кронами. Але ось уже втікачі вимушені були зробити коротку перебіжку до березового гаю, який вже зовсім не такий густий, як хотілося б. Ще кілька перебіжок. Серце Альки стукало, немов молот по ковадлу, і у вухах віддавався його стукіт. До наступної групи дерев навскидку кроків сто, але це були розлогі дуби. Ох, якби до них вдалось дістатися!

Алька й Ауріка зупинилися ненадовго перед наступним ривком, перезирнулися.

- Давай! - крикнула королева, і вони побігли.

Що це? Темні хмари приховали сонце?

- Біжи! Біжи щосили! - кричала вслід Ауріка, натягуючи важкий бойовий лук.

А їх вже наздоганяли десятки великих диких драконів. Алька завищала і прискорилась. Вона ще почула свист однієї стріли й одразу ж іншої, посланої слідом, шалений рев пораненого звіра. Діброва була такою близькою Алевтині навіть здалося, що вдалось досягти дерев, але в останню мить вона відчула порив вітру від потужних крил і пазуристі лапи підхопили її ззаду за ремні. І знову політ, миготіння дерев, хмар, нудота і запаморочення.

"Та коли ж це закінчиться?" - зло подумала Алька, заплющуючи очі. Але навіть крізь опущені повіки миготіли, швидко міняючись місцями, світлі й темні плями. Дівчина дотягнулася до очей долонями і стало трохи легше. Напевно, краще летіти на спині у дракона, ніж бовтатися в його пазурах. У всякому разі, коли вона літала на грифі, її ніколи не нудило . Напевно, це синдром водія. Деякі пілоти абсолютно не можуть літати літаками, коли вони не за штурвалом. У штурмана в каюті починається морська хвороба. А водії потерпають від нудоти в салоні автобуса. Можливо, якщо зайняти мізки думками, стане легше? Алька почала обмірковувати своє становище.

Дістатися до Зони не вийшло. Страшний Драко все ж захопив зниклу в перший раз полонянку. Виходить, Королева дріад давно передбачала такий перебігш подій, але Альці не розповідала. І хтось тут говорив про довіру? І що тепер робити? Утім, від неї знову нічого не залежить. Дивна доля веде її тільки їй відомими дорогами і не дає змоги звернути вбік або проявити ініціативу. Їй судилося познайомитися з останнім сином Хроса, найнебезпечнішим і найжорстокішим. Доведеться прикидатися, вдавати, що віриш йому і слухаєшся. Якщо вона буде покірною, Драко не заподіє їй шкоди, адже вона йому потрібна. Як і всі інші діти загиблого бога, він захоче, щоб полонянка проникла в закриту Зону і здобула трон для нього.