Глава 40. Клятва вірності.

За тиждень Алька вже почала вставати, помалу ходити живою, сплетеною рослинами кімнатою, вона визирала в природні вікна без скла (А навіщо скло, якщо тут вічний червень?), але бачила тільки зелень лісу під суцільним шатром із гілок і листя.

Після кількох днів цілковитого спокою Ауріка почала змушувати дівчину більше рухатися, двічі на день масажувала їй частину руки, що не була в лубку, щоб після зняття лубка вона могла швидше відновитися. Невдовзі Алька вже познайомилась повністю зі "зростаючим палацом" Королеви дріад. Він охоплював кілька величезних старих дерев неймовірної товщини, для будови використали природні дупла розміром з кімнату, до них добудували підлогу і стелю з сухих гілок, покритих живим мохом. Згодом житло повністю закутали ліани плюща, хмелю, дикого винограду, залишивши лише проходи і природні вікна. Ауріка показала місце, де впала Алька, проламавши дах, але дірка вже заросла сама собою, немов рана, і майже не була помітна.

Ауріка розповіла, що деякі з її племен, наприклад, дріади та інші лісові духи раніше жили в самих деревах, бо мали ефірні тіла. Коли їхньою королевою стала Ауріка, їй побудували цей будинок на деревах, а за деякий час вони й самі стали будувати собі подібні будинки. Тепер же в лісі залишилися лише дрібні духи, що підтримують життя дерев, вони мають примітивний розум і з ними складно спілкуватися. Розумні ж племена, дріади, ельфи, лісові феї під час Вибуху були викинуті, як і інші раси, у Позазоння і приречені на життя без магічної допомоги Королеви. Алька дуже хотіла побачити ельфів, але Ауріка відразу поставила крапку на цьому питанні. Що менше народу знатиме про те, де перебуває дівчина, то краще. Королева дріад побоювалася, що хтось з її братів і сестер спробує повернути Альку. Особливо вона боялася старшого брата, Повелителя Драконів, який знав про неї, послав по неї дракона і упустив. Було ясно, що він спробує відшукати дівчину. Щоправда, поки вона перебуває під захистом лісу, боятися нічого, жоден дракон не ризикне поламати крила, сідаючи поміж сплетених крон дерев, але виходити на відкритий простір Альці категорично заборонялося. 

Після зняття лубка Алька почала активно розробляти руку, вона робила це, пересилюючи біль, бо вже засиділася на місці, а зелений дім покинути не мала змоги, мандрувати далі можна було з дерева на дерево за допомогою підвісних містків, драбин з ліан, а для цього треба було мати добру фізичну форму. Завдяки постійним заняттям відновлювалася вона швидко. Незабаром вона вже почала виходити за територію будинку, зрозуміло, у супроводі Ауріки.

Тепер Королева Дріад водила Альку до дерев, розповідаючи про кожне окремо.

Насамперед Ауріка показала ясен, бо саме ясен вважається Древом Створення Світу, Світовою Віссю, на яку "нанизані" світи.

Взагалі, ясен, дуб і терен здавна вважалися деревами Малого Народу, тобто, тих племен ельфів, що легко можуть набувати малих розмірів і миттєво зникати, ховаючись серед зелены.

Терн особливо люблять банші, різновид фей, що своїм плачем-криком сповіщають про чиюсь загибель. З ягід терну роблять вино, щоб запропонувати малому народцю за певну допомогу. Цілителі з деревини терну роблять жезл, бо тільки вона будь-яку енергію може перетворити на цілющу.

Дуб - дерево бога Громовержця, дерево мужності й сили. Енергія живого дуба створює Брами в інші світи. Тому слід бути обережним у діброві, бо можна зайти не туди, куди треб, та й не повернутися звідти. Утім, є перевірений засіб, про який знають лише обрані: якщо забрів у чужий світ і не знаєш дороги назад - просто прикуси міцно великий палець правої руки - і одразу ж опинишся в рідному світі.

- А ще під покровом зрощених кронами дуба й горобини, - розповідала Ауріка, - дають одне одному клятви закохані, і тоді з'єднуються їхні долі назавжди, проходячи крізь череду смертей і народжень, у кожному новому втіленні знаходитимуть вони одне одного й згадуватимуть про своє кохання.

- О, у нашому світі є пісня, в якій горобина хоче до дуба перебратися. Зараз згадаю... "Якби мені, горобині, до дуба перебратись, я б тоді не стала гнутися і гойдатись..." Це дуже стара пісня, мені співала її бабуся.

- Це ще раз доводить те, що в наших світів спільне коріння, - кивнула Королева дріад. - У давнину дерева вміли розмовляти і навіть пересуватися землею, витягуючи на поверхню потужне коріння, є навіть легенда про війну дерев, але все це настільки поросло мохом часу, що майже ніхто нічого не знає про давно минулі події. Хитрі горобини завжди мали слабкості до могутніх дубів і намагалися перебратися до них поближче, а сильні дуби із задоволенням підтримували горобини, захищали їх від вітрів та буревіїв. Тож стара пісня не позбавлена істини. Але повернемося до дуба. Якщо ж під зрощеними кронами двох дубів, як ці, - вказала вона на двох велетнів, що наче обійнялися, - двоє людей, або нелюдей, побратаються, то стануть справжніми братами, а якщо дати клятву, то буде вона непорушна, бо дерева швидко зруйнують життя клятвопорушника.

Ауріка помовчала, потім продовжила:

- Я хочу, щоб ти присягнулася бути мені вірною, і, якщо вдасться тобі пройти через Зону і дістатися до трону, ти віддаси його мені.

- Я нікому ніколи не даю клятви, - відповіла Алька. - Мені здається, що тільки-но людина дає клятву, усі сили піднімаються і перебудовують обставини так, щоб змусити її зрадити їй.

- Я вимагаю від тебе цю клятву, - продовжувала наполягати Королева дріад. - Кожен із нас намагався приручити тебе, змусити себе полюбити, кожен обманював, не розкриваючи своїх цілей, не кажучи, що просто хочуть використати тебе, як драбину до влади. І тільки я одна розповіла тобі правду. Я не намагаюсь викликати любов до себе, тільки повагу. Ти маєш розуміти, що я - єдина, хто здатен узяти цей світ у свої руки, об'єднати народи й повести їх у щасливе майбутнє. Кого ще ти бачиш на троні, окрім мене?