Глава 38. Порятунок.

Свідомість поверталася повільно й ліниво. Спочатку прийшло відчуття тіла. Тіла, яке все боліло, немов на ньому не залишилося жодного цілого шматочка. Куди там ворушитися. Навіть застогнати було боляче. Знову промайнула думка, що вона в лікарні, вмирає, вийшла ненадовго з коми... Ні, це було б занадто жорстоко. Показати їй величезний чарівний світ, де вона може бути здоровою і вже від одного цього щасливою, а потім відібрати його... Ні. Тільки не це. Нехай будуть небезпеки, викрадення, зради, що завгодно, тільки б жити. Жити, жити, жити... Вона не здасться, тільки нехай цей світ існує не в її хворій уяві, а в реальності!

Доклавши зусилля, Алька розплющила очі й зраділа. Над нею розкинулося зелене шатро, настільки густе, що крізь нього пробивалося лише кілька тоненьких сонячних промінчиків. А це означало, що вона не в лікарняній палаті для вмираючих, а... Де? Та де завгодно! Вона жива, дракон полетів, йому не приземлитися там, де ростуть дерева. А це означає, що є шанс вижити. Якщо, звісно, вона не переламала всі кістки і залишилася сама, без допомоги. Дівчина озирнулась. Усе ж таки це місце, де вона перебувала, виявилось приміщенням, хоча і підлога, і стіни, і стеля були із зелені, живої, зеленої. Придивившись, вона зрозуміла, що підлога, її ліжко та інші предмети меблів, що нагадують дивани й софи, вкриті справжнім мохом. Та це не злякало Алевтину. Куди б вона не потрапила, тут мешкають люди або інші розумні істоти, які можуть їй допомогти. Втім, уже допомогли, не покинули у хащах на загибель.

Алька ледве підняла голову, щоб роздивитися своє оголене тіло, повністю вкрите ранами й подряпинами, отриманими під час падіння. Незважаючи на кількість травм, кров по всьому тілі була змита, а на найглибших ранах лежали грудки моху, що всмоктує кров, немов вата. Права рука була затиснута між дощечок і стягнута лубком. Судячи з усього, перелом. Але, якщо таке падіння обійшлося лише переломом руки, то це вона ще легко відбулася. Дівчина спробувала поворушитися. Рани відгукнулися гострим болем, і вона затихла. Незважаючи на своє скрутне становище, вона залишилася задоволена. Її врятували, їй надали медичну допомогу, отже, слід очікувати, що помирати вже не кинуть. Потрібно прийняти наступний етап життя, як належне, і продовжувати жити. Цікаво, ким виявиться її рятівник?

Чекати довелося недовго. До кімнати увійшла молода жінка, сліпуче красива, але здавалося, що вона навіть не помічає своєї краси. На ній був зручний чоловічий одяг, на поясі висів довгий ніж, а світле довге волосся, через яке померла б від заздрощів будь-яка фотомодель, було недбало скріплене в пучок на потилиці. Сині очі насиченого кольору здавалися бездонними, шалено довгі без жодних тушей вії вигідно світлу шкіру, риси обличчя з високо посадженими вилицями видавалися бездоганними, губи виразні, м'які й соковиті, немов стиглі вишні. Фігура незнайомки теж здавалася досконалою. Алька навіть застигла з широко розкритими очима від такої вроди. От би хоч трішки бути схожою на цю неземну красуню...

Незнайомка з сумними очима підійшла до дівчини і сіла поруч на ліжко.

- Прийшла до тями? От і добре, - вона почала видобувати з дерев'яної миски темну, ще теплу, мазь і обережно змащувати рани Альки.

- Що це? – Губи ледве ворушилися, але дівчині вдалося видавити з себе хрипкі звуки.

- Бджолиний віск і соснова живиця, - пояснила незнайомка. - Найкращий засіб для загоєння. На тобі повно подряпин і ран, зламана рука, але, можеш вважати, що тобі дуже пощастило. Могла просто напоротися на сук і, можливо, лікувати було б вже нікого. А так тиждень проведеш у ліжку, місяць у лубку і будеш у повному порядку.

- Дякую, що знайшли й допомогли мені… - Голос потроху відновлювався.

- Та я тебе й не шукала, ти звалилася з неба, пробивши дах мого будинку, ледь мені не на голову. Але підлогу вже пробити не змогла. Спасибі тим гілкам, разом з якими ти падала, вони застрягли в моєму будинку й зупинили падіння. Чудовий порятунок, чи не так? Ти розкажеш, хто така і яким чином опинилася тут?

Уперше в цьому світі Альку не викрали, і істота, з якою вона спілкувалася, не знала нічого про неї.

- Ми в Призонні? - запитала вона.

- Так.

- А в Призонні можуть жити тільки маги і чарівні істоти... Розкажете мені, хто ж ви, моя рятівниця?

- Так, але ти теж не проста, раз можеш перебувати в цьому місці. Твоя поява в Призонні мене інтригує. Хоча я давно живу відлюдницею, але знаю всіх магів, кому дозволено тут перебувати, і ти не входиш до їх числа. Тим паче, ти не належиш до тих нечисленних племен, що володіють власною магією, як, наприклад, кобольди. Я розповім про себе, але спочатку хочу послухати твою розповідь. Як тебе звати, дівчинко?

-Алька. Тобто, Алевтина. І я вже не дівчинка, мені двадцять... Хоча, можливо, вже й більше. Потрапивши до цього світу, я перестала орієнтуватися в часі. Здається, тут постійно чи то весна, чи то літо.

Красуня кивнула:

- Так, це так. Час зупинився тридцять п'ять років тому, коли прогримів Вибух. Тепер маги здебільшого самі встановлюють на місцях потрібну погоду. Зачекай, ти, напевно, голодна?

З цими словами незнайомка вийшла і невдовзі повернулася з дерев'яною тарілкою в одній руці та дерев'яним кухлем в іншій. У кухлі виявилася джерельна вода, яку Алька тут же випила за допомогою незнайомки. А в тарілці - великі  ягоди шовковиці трьох кольорів: білі, чорні та рожеві. Дівчина змогла підняти ліву руку і почала їсти, а красуня тим часом продовжила розмову: