Глава 31. Викрадення.

Коли чужа чоловіча рука схопила Альку за зап'ястя, вона закричала, вірніше спробувала закричати. Друга рука швидко затиснула їй рота. Камінь, що світився, випав з її руки і покотився берегом, ще більше знижуючи видимість.

- Тихо… Я ж тебе рятую… – зашепотів у вухо низький оксамитовий голос.

Та скільки ж буде цих рятувальників? Алька засмикалася, намагаючись вирватись, але незнайомець міцно притис її до себе і стрибнув у чорну глибину озера. Дівчину охопила паніка. Через хворобу вона ніколи не була ні на морі, ні навіть на річці, і зовсім не вміла плавати. Величезна кількість прохолодної темної води ввела її в стан цілковитого жаху. А коли незнайомець пірнув, потягнувши її за собою, Алька сьорбнула солоної води і, вже нічого не тямлячи, почала вириватися з потрійною силою, ліктем потрапила викрадачу у вилицю, а п'ятою кудись нижче, через що той випустив з рук дівчину, ухопившись за причинне місце. Звичайно, Алька відразу пішла на глибину, легені пекли пеком, розриваючись від бажання вдихнути. У голові оберталися колеса млинів, повністю видавивши всі думки. А коли вона вдихнула воду, свідомість повільно покинула її тіло.

Опритомніла Алевтина вже на березі, у тій же печері, звідки була викрадена. Вона лежала животом на голому чоловічому коліні і вивергала із себе потоки води, кашляючи і пирхаючи. Коли вона спромоглася відновити дихання, незнайомець перевернув і поклав її на берег, підтримуючи голову. Він щось сердито шипів. Побачивши, що дівчина прийшла до тями, похитав головою і запитав:

- Ти чого тонути почала, га?

- Я… Кх, кх… Я плавати не… кх… не вмію…

- Так не буває, - похитав головою викрадач.

- А де я мусила… кх-кх… була навчитися? - Тут уже розсердилася Алька. – У ванні… кх… чи що?

- Не у ванні, звичайно. Людська істота, якщо ти в курсі, до народження знаходиться у водному, цілком природному для неї середовищі, в утробі матері, тобто плавання та затримка при цьому дихання закладені генетично. Ти не мала тонути!

- Але, народившись, людина перетворюється на істоту, що дихає повітрям і не може жити під водою! Якщо новонародженого відразу ж починають вчити плавати, його генетично закладені здібності відновлюються швидко і такі немовлята відчуваються у воді, наче рибки. Інші ж діти повністю втрачають цю навичку і повинні вчитися плавати заново.

- Справді? У нас усі діти народжуються у воді і всі одразу ж плавають. Я навіть не думав, що не кожному це дано. Але що поробиш, доведеться вчитися. Потім. А зараз я попливу разом з тобою до самої стіни, потім ти набереш більше повітря і ми пірнемо, підводний коридор короткий, а плаваю я швидко, тож нічого з тобою не станеться.

- Ні! Я буду кричати!

- Ти вже кричала, і що?

- Ти від Грея?

- Ні, я від себе. А що тебе не влаштовує?

- Я не знаю тебе!

- Познайомимося. Тільки трохи згодом, нам потрібно хоча б покинути цю печеру.

- Я не піду з тобою!

- Підеш, адже ти не хочеш померти, так ніколи й не побачивши більше сонечка?

Алька не хотіла. Може, справді піти з цим незнайомцем? Головне, він виведе її на поверхню, а там вона вже знайде спосіб втекти та повернутися до Повелителя Звірів. Втім, особливого вибору вона не мала. Крісті, звичайно, шкода, але заради неї провести своє життя під землею Алька не збиралася. А іншого шансу залишити мармуровий палац може й не випасти.

- То що, будеш розумницею? Чи знову тягти тебе втопленицею, а потім реанімувати з того боку?

- Буду, - неохоче кивнула дівчина.

- Чудово! Тоді все, що від тебе зараз вимагається, це довіритись мені, не битися і не смикатись. Я скажу, коли тобі потрібно буде набрати більше повітря. Поїхали?

Алька сковтнула нервово і відповіла:

- Поїхали.

Вона судомно вхопитилася за чоловіка. Він м'яко відсунув її руки.

- Не заважай мені, бо зв'яжу. Тримай краще за плечі, а я все зроблю сам.

Дівчина зітхнула і послухалася. Незнайомець обхопив її рукою навколо талії, повільно увійшов із нею у воду і поплив, тримаючи так, щоб голова була над водою. Коли вони наблизилися до кам'яної стіни, він пояснив Альці:

- Не варто перед зануренням надто глибоко дихати. Про запас не надихаєшся, і буде ще важче. Можеш замружитися, тоді принаймні тобі із заплющеними очима має бути не так страшно. Дихай звичайним темпом, заспокойся, розслабся, а тепер вдихни…

Алька заплющила очі і тільки відчула, як сильні руки потягли її вниз, а обличчя омила прохолодна вода. Щоб не думати, вона змусила себе рахувати. Повітря незабаром закінчилося і голову стиснули сталеві лещата, ще кілька довгих секунд дівчина трималася. Та ось зрозуміла, що більше стримуватися не зможе, легені пекли і, вже починаючи вдих, Аля відчула, як її голова виривається з ціпких лап холоду, а в горло вливається зовсім не вода, а повітря. Вона затрясла головою, відпльовуючись і оглядаючись.

- Ти розумниця, - шепнули губи, торкаючись мочки її вуха. – Скоро ми опинимося на березі.

Прокліпавшись, Алька зрозуміла, що вони випливли в таку ж печеру, тільки більшу за розміром, і зітхнула горесно. Вона вже так мріяла опинитися на свіжому повітрі, побачити сонечко або, якщо зараз ніч, хоч місяць і зоряне небо. Тішило тільки те, що стеля і стіни цієї печери були вкриті грибами, що світилися, що дозволяло хоч щось розгледіти, дуже не хотілося знову опинитися в темряві. Незнайомець посадив дівчину на кам'янистий берег і посміхнувся.