Глава 22. Змія підколодна.

Наступні три дні Грей та Аля прожили на вершині скелі, в гніздах грифів. Як і побоювалася дівчина, спати довелося в гніздах, причому кожному зі своїм птахом, грифи виявились дуже ревнивими. Але це було не страшно. Під крилом у величезного птаха дівчині було тепло і затишно, вона почувала себе захищеною, як ніколи раніше.

Днями Алька вдосконалювала польоти на Руці, а також навчала його прилітати на поклик подумки. Із Греєм спілкувалася мало, бо майже весь час проводила з грифом. Їй навіть почало здаватися, що вона народилася одного разу в цьому гнізді і житиме тут усі роки, що залишилися. Але час настав, і Грей повідомив Альці, що вона вже досить натренувалась для того, щоб летіти додому. Тільки зараз дівчина усвідомила, що, хоч би як добре було їй з грифами, але вона людина і не житиме все життя в пташиному гнізді.

Згодувавши птахам останні припаси, Повелитель звірів і Аля вирушили у зворотний шлях. Це був найдовший політ, і дівчина насолоджувалась ним, насолоджувалась свіжим вітерцем, насолоджувалась панорамою лісів далеко внизу, почуттям польоту та свободи.

Майже з радістю вона побачила будинок на узгір'ї, не сказати, що він став їй за цей час рідним, але й заперечувати, що вона звикла до цього місця, теж не можна. Грифи зробили коло пошани над місцем посадки та обережно опустилися у двір. Вони не любили сідати серед лісу і тривожно клекотали.

- Скажи Руку, щоб далеко не відлітав, - коротко кинув Повелитель Звірів.

- Я хотіла відпустити його додому, в гори.

- Зроби так, як я сказав, - Грей хмурив брови і був чимось схвильований.

- Добре. А в чому справа?

- Щось мені неспокійно. Треба перевірити. Заходь в будинок, Алечко, заприся зсередини, я скоро повернусь.

Алевтина зіщулилася, тривога Повелителя Звірів передалась і їй. Хоча досі на серці було спокійно. Що могло статися? Вона вирішила не сперечатися і слухняно замкнулась у будинку. Після часу, проведеного на скелях із Греєм та грифами, коли їй було так добре, вона вперше відчула себе самотньо. Раніше хоч вовк Дикий був поруч, з ним вона завжди була спокійна. Алька раптом зрозуміла, що давно вже не була на самоті. У всякому разі, відколи потрапила в цей світ. У своєму старому світі вона часто залишалася одна в квартирі, нерідко мачуха і сестра йшли на цілий день. Потрапивши в цей вимір, Алька спочатку була постійно разом із травницею, а в будинку на узгір'ї навіть якщо Ґрей відлучався, то поряд завжди був Дикий.

Тим більше тривожно було через те, що Алька не розуміла, яка небезпека може підкрадатися. Фрею вона не боялася, до неї вона досі ставилась, як до рідної бабусі, незважаючи на ворожість, яку плекав до знахарки Грей. І все ж вона все сильніше відчувала напруженість, що повисла в повітрі. Так буває перед грозою, але погода була сонячною та ясною.

Намагаючись вгамувати тривогу, дівчина почала співати пісні свого світу. Вона подумала, що давно не співала вголос, з дитинства. Коли хворий, воно якось не до пісень. Але слова найпопулярніших хітів самі спливали в пам'яті. Невдовзі з незвички почало дерти горло. Тоді Алька пальцем стала малювати на стінах малюнки. Малювати вона дуже любила, але давно не могла займатися своїм хобі, у цьому світі у неї не було ні паперу, ні фарб, ні олівців. Звичайно, від пальця сліду не залишалося і малюнки були невидимі, але це заняття дозволяло хоч трохи відволіктися від роздумів. Та невдовзі створювати невидимі картини теж набридло.

Дівчина підійшла до вікна і стала виглядати Грея. От би він вийшов з лісу, махнув їй рукою, сказав, що все гаразд, нема про що хвилюватися. Вона б вискочила з дому, а він упіймав її на виході, обійняв, закружляв, а потім притиснув до себе і поцілував. Думки Альки повело не в той бік, і вона обірвала себе. Не час зараз думати про кохання. А коли час? Чому вона все відтягує та відтягує момент близькості, який рано чи пізно має настати? Адже Грей їй подобається, дуже подобається, можливо, це і є кохання. Все, вирішено, сьогодні вона поступиться перед його пестощами, а якщо він не зробить перший крок, то сама спокусить його.

На вулиці було напрочуд тихо, навіть птахи не щебетали. Можливо, саме ця неприродна тиша і стривожила Повелителя Звірів?

Алька відійшла від вікна і сіла в куточку, вона зовсім не знала, чим їй зайняти себе в очікуванні Грея. Хотілося вискочити з похмурої і тісної кімнати і бігти лісом, голосно кричати «Ау-у-у!» Дівчина встала різко і почала нервово хотіти туди-сюди, стискаючи долоні та покусуючи губи.

Раптом двері різко відчинилися. Алька вже давно помітила, що навіть замкнені двері відчиняються самі при наближенні господаря. Справді, у світлицю увірвався Повелитель Звірів, але в якому він був стані! Брудний, розпатланий, зовсім не схожий на білявого красеня, в якого була закохана Алька, обличчя його було спотворене гримасою болю, а на руках у нього... На його руках неживою тушкою звисав великий темно-сірий вовк.

- Дикий! – здогадалася раптом дівчина. – Дикий! Що з ним?!

Грей обережно опустив вовка на підлогу.

- Те, чого я й боявся. Змія підколодна… Твоя улюблена бабуся Фрея вкусила Дикого, а вона отруйна!

Алька тільки кліпала, не розуміючи, про що говорить Повелитель Звірів.

- Це правда! Не дивись так! Я тобі казав, що Фрея може приймати образ гадюки! Вона намагалася наблизитись до будинку, але Дикий їй на заваді. Тепер він помирає від отрути! Алечко, я обіцяв ніколи не запитувати в тебе про знання, отримані від Фреї, але якщо ти знаєш засіб від укусу змії, благаю, врятуй Дикого!