Глава 20. Тривожні дні.

Карон припустив галопом, поспішаючи вивезти майбутню господиню з міста, що стало небезпечним. Ось тут дівчина зрозуміла, що таке справжня швидкість. Всім тілом, не згадуючи про пристойність, пригорнулася вона до спини кентавра, думаючи тільки про те, щоб не злетіти на повороті. Зворотний шлях зайняв втричі менше часу, ніж шлях до Карренії, столиці кентаврів. Алька навіть не помітила, як вони вже під'їхали до Призоння. Карон обережно спустив дівчину на землю і трохи підштовхнув у бік Кордону. Переступивши межу, вона опинилася прямо в обіймах Грея, які, втім, тривали не довше секунди. Незважаючи на це, дівчина відчула, як чекав її блондин, з якою ніжністю притиснув він її до своїх грудей. Та, впевнившись, що вона в порядку, відразу відсторонив дівчину і стривожено наблизився до Кордону. Намісник коротко розповів Повелителю Звірів, що трапилось, отримав вказівки і, змахнувши хвостом, помчав у зворотному напрямку.

А Грей вже підводив до Альки її Зірочку:

- Швидше, красуне, нам слід повертатися.

- А як же кентаври?

Між бровами юнака утворилася тривожна зморшка, та він поспішив заспокоїти дівчину:

- Вони справляться. Все буде добре. Ми, однаково, нічим зараз не можемо допомогти.

Зворотнім шляхом Повелитель Звірів хмурився, зайнятий своїми думками, і нічого не розповідав. Коні нервували, відчуваючи його настрій, і тривожно іржали час від часу, наче перемовляючись.

Повернувшись до будинку, Грей звелів Альці замкнутися разом з Диким і відчиняти двері тільки вовкові, який приноситиме їжу від кентаврів.

«Якщо приноситиме», - подумала дівчина. Враховуючи обставини, що склалися, слід припустити, що їм зараз буде не до кулінарії.

Грей категорично заборонив Алі гуляти околицями.

- Я й так хвилюватимусь про тебе, - мовив Повелитель Звірів, взявши її за руку і вдивляючись у очі, наче хотів у них щось прочитати.

- Навіщо про мене хвилюватись? Люди не можуть потрапити до Призоння, мені ніхто не нашкодить.

- Люди... Люди - так. Але Фрея... Вона може спробувати тебе дістати.

- Як вона потрапить сюди, адже довкола бродить зграя вовків! Та й усі звірі в лісі служать тобі!

- Ти не знаєш Фрею. Вона дуже хитра.

- Добре. Навіть якби вона змогла оминули всі небезпеки твого лісу, всіх його вартових, навіть якби вона опинилася тут, вона не завдасть мені шкоди!

Грей подивився на Альку довгим поглядом, як на нерозумне дитя:

- Вона. Може. Забрати. Тебе.

І вп'явся в її губи шалено ніжним, шалено солодким поцілунком. Першим справжнім поцілунком у житті Альки. Пташки затремтіли у грудях, немов випущені з клітки, свідомість затьмарилася і тіло раптом стало м'яким та податливим. Але Грей вже випустив її зі своїх обіймів і сунув у долоню колечко, подароване знахаркою, з гіркотою вимовивши:

- Шкода, що воно не може приховати тебе від Фрей. Поки нема небезпеки, носи його на правій руці, я хочу тебе бачити. Якщо виникне потреба втекти, надінь на ліву. Якщо відчуєш, що воно стало важким, будь втричі обережнішою – це означає, що на тебе чекає небезпека.

І білявий красунчик вискочив з кімнати, залишивши дівчину наодинці з новими незвичайними відчуттями.

Тепер Альці, хоч і не можна було гуляти, але було чим зайнятися. Вона знов і знов переживала свій перший поцілунок та вирішувала глобальні проблеми, з якими не могли порівнятися навіть світові.

Чи любить її Повелитель Звірів? Його очі, його руки, його губи здавалися такими щирими, але все ж таки залишалося почуття, що він щось не домовляє.

Чи любить вона Повелителя Звірів? Як можна розібратися з чужими почуттями, якщо не вдається розібратися навіть зі своїми? Чи справді те, що вона відчуває по відношенню до Грея, є описаним у мільйонах романів коханням? Чи це просто потяг тіла, що дорослішає? Чи це оманливе почуття, яке часто виникає у юних дівчаток? Вона, звісно, зовсім вже не юна дівчинка, але, якщо судити з досвіду... Досвіду у неї не було досі аж ніякого. Можливо, це так діє новизна? Може, гормони? Чи справді поцілунок Грея був таким солодким, чи це тому, що він перший?

Алька прокручувала і прокручувала в голові події, що відбулися з нею після стрибка з балкона, і ще більше заплутувалася. Чому Грей так боїться, що знахарка може знайти її? Чому Фрея так попереджала її, що Повелитель звірів – ворог, і переконувала ні з ким не спілкуватися і нікому не довіряти? Як вона може не довіряти тому, хто довіряє їй? Повелитель Звірів навіть повернув Альці кільце перед тим, як покинути її! Хіба це не є найвищим проявом його довіри? Адже з цим, заговореним травницею, колечком, вона може стати невидимою для нього, може втекти! Точніше, спробувати втекти. Адже для вовків запах має набагато більше значення, ніж зображення, тобто для них вона невидимою стати не зможе. А це означає, що не так вже й ризикував Грей, віддаючи їй кільце. Нікуди вона не втече. Та й не захоче. Від себе не втечеш. А вона вже й не уявляє життя без його очей, без його посмішки, без довгих розмов вечорами. Отак вона зрадила Фрею. А повернутися до травниці - значить, зрадити Грея. І що накажете їй робити? Залишалося лише сподіватися, що бабуся зрозуміє її, згадавши свою молодість. Зрозуміє та пробачить.

Так минуло два дні. Дикий не відходив від дівчини ні на крок. Рудий вовк на ім'я Іржавий регулярно приносив їй їжу від кентаврів. Шкода тільки, що вовки не могли ділитися з нею новинами. Людську мову вони розуміли чудово, але Алька по-вовчому, на відміну від Повелителя Звірів, зовсім не розуміла. Можливо, кентаври відбили атаку та відновили порядок на кордонах. А може, війна тривала, а їжу для неї готували у навколишніх селах, до яких ще не докотилися бої. Їжі приносили чимало, для двох, але оскільки Грея не було, Аля щедро ділилася принесеними стравами з Диким та Іржавим. Вовки тулилися до Альки, іноді бралися вилизувати дівчину, коротше, повністю визнали господинею.