Глава 19. Подорож до кентаврів.

Наступного ранку Алевтина і Повелитель Звірів викликали своїх коней і вирушили до кентаврів. Дорогою Грей розповідав про свою подорож, не згадуючи більше про Фрею. Десь за годину їзди неквапливим кроком вони дісталися кордону. Так само, як при поїздці з травницею до людей, кордон здавався розмитим і коливався. Розглянути щось за деревами було складно. Біля самої межі ріс великий дуб, з товстої гілки якого звисав дзвін. Грей наблизився, ухопив мотузку і почав дзвонити.

Незабаром на дорозі з'явився справжнісінький кентавр. Алька дивилася на всі очі і дивувалася: казковий герой, живий та бадьорий, скакав назустріч. Нижня частина його була більша, ніж у звичайних коней, масивні, кудлаті внизу ноги, як у важковозів, забарвлення сірого, в яблуко, широкі сильні груди. А вище розташовувався людський торс чоловіка середнього віку, міцного, кремезного, накачаного, немов після занять бодібілдингом. У нього була коротка квадратна борідка і невеликі вуса з ледь помітною сивиною. Довге волосся спадало хвилями нижче плечей, дещо грубуваті риси обличчя були повністю людськими і, навіть можна сказати, привабливими. Не солодко-красивими, а суворою чоловічою красою. Єдиним, що відрізняло від людини, були трохи загострені і вкриті короткою вовною вуха. Одягу на кентаврі не було, але за одним плечем висів сагайдак зі стрілами, а за іншим – важкий бойовий лук. Волосся було перев'язане по лобі стрічкою. Наблизившись, кентавр став на одне коліно і схилив шанобливо голову:

- Доброго ранку, Повелителю. Що ми можемо зробити для вас?

- Піднімайся, Кароне! Сьогодні мені нічого від вас не потрібно. Але, наміснику, я привів до вас майбутню господиню (Алька здригнулася від цих слів, але вирішила не з'ясовувати стосунків при сторонніх). Її звуть Алевтина і ви повинні коритися їй, як і мені.

Карон чемно приклав руку до грудей і схилив перед дівчиною голову.

- Покажи їй місто, - сказав Грей.

- Господиня зможе пройти через кордон? – здивувався кентавр.

- Так, господиня зможе пройти через кордон, і тепер вам доведеться більше думати про порядок.

- У нас завжди порядок, Володарю, і нам не соромно прийняти пані будь-якої миті.

- Що ж, похвально, похвально. А як люди? Докучають?

- В міру, Володарю. Ми добре зміцнили кордони. Серйозних сутичок за останній тиждень не було.

- А несерйозних?

- П'ять нападів, переважно на стада. Шість поранених, Одіс із Західного селища загинув, світ праху його.

- Світ праху його, - обізвався сумно Грей. - Будьте уважні, Фрея нишпорить у пошуках Алевтини, злюча-презлюча Змія підколодна. Думаю, люди зараз також активізуються. Бери майбутню господиню, покажи їй столицю країни кентаврів, усе найкраще. Але не довго. Я чекатиму тут.

- Не турбуйтесь, Повелителю, - вклонився Карон і шанобливо простягнув дівчині руку.

Алька обернулася, Грей ніжно притиснув її до грудей і поцілував у щоку.

- Іди, красуне. Тільки не гуляй надто довго, пам'ятай, що я чекаю на тебе біля кордону.

- Добре, я не затримаюсь, - дівчина подала кентавру руку і переступила кордон, озирнулася, тепер Призоння здавалося мерехтливим та нечітким, помахала рукою, нетерпляче повернулася до Карона. - Я готова.

Кентавр легко підхопив дівчину і посадив собі на спину.

- Тримайся міцніше, господине, ми маємо їхати швидко, якщо хочеш більше часу провести в місті, а не в дорозі.

Алька обхопила руками міцний чоловічий торс, сильний мускусний запах залоскотав ніздрі, а Карон зірвався з місця і помчав по вимощеній камінням дорозі. Ще ніколи дівчині не доводилося їздити з такою швидкістю, на Зірочці вона зазвичай каталася спокійним кроком, лише іноді переходячи на легку рись. Зараз же швидкість була такою, що вітер шумів у вухах, хоча для кентавра це був звичайний галоп. При потребі він би скакав з усієї швидкості, і це було б втричі швидше, ніж зараз. А для Альки «з усієї швидкості» було саме зараз. Якби вона їхала на звичайному коні, а не на кентаврі, якого можна обхопити обома руками і притиснутися всім тілом до могутньої спини, то вже давно б злетіла. Так тісно притискатися до чоловічого тіла було соромно, але по-іншому ніяк.

Спочатку Альці було навіть не до того, щоб оглядати околиці, але через деякий час вона трохи призвичаїлась до такої швидкої їзди, відчула себе у безпеці, якщо добре триматись, і змогла трохи озирнутися. Навколо виднілися рівні прямокутники охайних, добре оброблених полів. Можна буо розрізнити постаті кентаврів, дехто працював, інші, певно, охороняли працюючих, бо мали при собі зброю. Двічі проїжджали повз села, але не зупинялися, і Алька не мала змоги роздивитися, як живуть прості сільські жителі. Згодом перетнули нешироку річечку. Міст був міцний, дерев'яний.. Навколо річки паслися стада корів та кіз, які охороняли пастухи. Незабаром заїхали до міста, тут Карон сповільнив хід і став супроводжувати поїздку коментарями, наче справжній екскурсовод.

– Це - Карренія, столиця країни кентаврів. У нас сім міст, але це місто найбільше і найбільш цивілізоване. Ми в'їжджаємо через Сонні ворота.

- Чому Сонні?

- Якось вартовий заснув і загін озброєних людей пробрався до міста. Було чимало жертв, аж поки виловили всіх ворогів. Це був перший напад людей, відтоді ворота охороняє не менше десятка стражників, та й кордоном курсують загони, з того часу до столиці люди більше не добиралися.