Глава 18. В очікуванні Грея.

Тиждень минув непомітно. Звичайно, Алька сумувала без Грея, його жартів, спільних кінних прогулянок, без його розповідей про тварин. Якби їй довелося сидіти у будинку, то не витримала б, це точно. Але тепер їй було чим займатись. Вона вдосконалювалася у застосуванні нових знань, точніше, старих, ще з Кіплінга, на які їй розплющив очі Повелитель Звірів. Під час своїх прогулянок вона просила Дикого, який розумів її вже майже так само, як і Грея, йти поодаль, а сама застосовувала формулу «Ми з тобою однієї крові, ти і я» до всього живого, що тільки зустрічала. Першим її досвідом виявилась білка. Раніше всі білки при її наближенні швидко ховалися на верхівках дерев, а тепер руда пустунка, що почула заповітні слова, зовсім дівчину не боялася, спокійно спускалась по стовбуру і брала насіння прямо з рук. Алька була у захваті. Для неї відкрився новий світ, сповнений чудес. Птахи підпускали її до гнізда, метелики пурхали навколо голови, богомол довго сидів на її руці, чистячи свої лапки. Табун, який щодня приходив до річки на водопій, вже не тікав при її появі, можна було обережно пройти між кіньми, що спокійно паслися на березі, навіть потріпати когось по гриві. Вона була своя поруч із ними. Чарівна формула працювала. Причому, чим сильніше підкріплювала Алька слова посилом ніжності та тепла, тим довірливішими та доброзичливішими ставали тварини. Вдалось навіть почухати черевце вужа, що грівся на сонечку, розтягнувшись на гілці. А в річці великий лин пестився до її ніг мало не як кошеня. На глибший рівень вийшли стосунки із самкою Дикого та його вовченятами. Весь світ немовби розкривався перед дівчиною новими фарбами.

Альці прийшло на думку, що Повелитель Звірів багато чому навчив її, ніби, закінчивши вивчення трав, вона перейшла до наступного класу. Щоправда, він не вчив її навмисно, але у процесі спілкування відкривав дедалі більше секретів тваринного світу, привчав до розумного спілкування з природою.

Поки не було Грея, можна було б спробувати поїхати на Зірочці до Фреї, чи хоча б заспокоїти її, повідомити, що з нею все гаразд. Думки про бабусю, про те, як вона переживає, мучили дівчину. Але як надіслати їй повідомлення, Алька не придумала. Навіть якби вона заманила птаха і написала листа, як пояснити пернатому посланцю, куди летіти і кому віддати послання? Та й чи вміє травниця читати? Якось не було нагоди, щоб поцікавитися цим. Щодо втечі, Аля переконувала себе, що зграя вовків не випустить її з володінь Повелителя Звірів, цілком зрозуміло, що він дав такий наказ. А псувати з ним стосунки зовсім не хотілося. Спробувати поїхати? Але Грея не було лише кілька днів, а Алька відверто сумувала. Вдень вона займала себе прогулянками, спілкуванням з тваринами, а довгими вечорами, коли залишалася в будинку наодинці з Диким, ясно відчувала, кого їй не вистачає. Тільки зараз вона зрозуміла, що Грей став їй дорогий. Хто його знає, чи це вже було кохання чи просто прихильність, але їй хотілося бачити білявого красунчика, слухати його, займатися разом з ним різними справами, сміятися його жартам. Вона хотіла, щоб Грей був поряд. І, якщо перед нею стояв зараз вибір, повернутися до Фреї чи залишитися з Повелителем Звірів, серцем вона воліла б залишитися. А розумом в той же час тягнулася до травниці, бо обіцяла не залишати її ніколи і почувала себе через це винною. Але Ґрей теж зробив для неї чимало добра. У своїх роздумах Алька так і залишалася на роздоріжжі, продовжуючи жаліти свою добру бабусю, і водночас продовжуючи бажати серйозних стосунків із симпатичним блондином. Заспокоїла себе тільки думкою, що однаково не знає дороги до травниці і, навіть якби вдалось втекти, то напевно заблукала б. Краще все ж домовитись з Греєм, щоб провів до бабусі, ненадовго, лише провідати.

Пройшов тиждень. Алька вже починала хвилюватись, коли повернувся Грей. Він намагався здаватися веселим і безтурботним, але за показною веселістю відчувалася тривога. Дівчина почала чіплятися з розпитуваннями і йому довелося зізнатися:

- Змія підколодна вийшла на полювання. Вона шукає свою зниклу ученицю.

- Грею! Я ж просила не називати так Фрею! Вона моя названа бабуся!

- О, Алечко! Як мало ти знаєш свою бабусю! - Закотив очі до неба юнак. - Вона здатна завдати чимало неприємностей.

- Ти нічого мені не розповідаєш! Що я повинна думати? Грею, давай просто поїдемо до неї в гості, заспокоїмо її.

Повелитель Звірів нервово розсміявся:

- Це неможливо!

- Тоді давай я з'їжджу сама, якщо ти не можеш. Просто покажеш дорогу. Дикий охоронятиме мене. Я повернусь, повір.

- Ні, - відрізав Грей. – Більше не про це говоритимемо. У мене достатньо сил, щоби захистити тебе.

Алька розчаровано зітхнула і сіла на стілець. Ох і тяжко з цими чоловіками.

- Забудь про все і продовжимо жити, як раніше, - обійняв її за плечі Грей. – Розкажи краще, як твої успіхи? Чарівна формула діє?

- О, так!

- Тоді розкажеш мені все за вечерею. Сьогодні я відпочину з дороги, а завтра, як і обіцяв, поїдемо в гості до кентаврів.

Алька розпливлася в посмішці. Вчепившись за нову ідею, вона вже й забула про старі проблеми.