Глава 13. Повелитель Звірів.

Опритомніла Алька, ніби виринула з порожнечі, ні снів, ні видінь. Заморгала часто, намагаючись сфокусувати зір, але не вийшло, все пливло, мов у тумані, і довелося знову заплющити очі. Де вона? Що трапилося? Пам'ять послужливо підсунула спогади про втечу, викрадення величезним птахом, польоту під хмарами. Мабуть, це був сон! Адже нереально, щоб птах, хай навіть і такий великий, підняв людину. Чи реально? Сталося й так вже чимало нереального, починаючи з її падіння в інший світ, щоб почати вірити у неможливе. Але все ж таки хочеться думати, що це був сон. Чому тільки тоді вона так поганенько почувається? Отруїлася чимось, чи що? І де ж Фрея?

Алька спробувала покликати травницю, але тільки застогнала. Тут вона почула кроки, хтось підійшов до ліжка і теплою долонею спробував її чоло.

- Отямилась? - голос був приємний і, начебто, знайомий, але це не був голос Фреї.

Алька навіть злякалася, вона подумала, що бабуся їй теж привиділася, а насправді вона лежить зараз у лікарняній палаті, в маренні, їй зовсім погано і вона щойно прийшла ненадовго до тями. Це було б найраціональнішим поясненням. Але ж жахливим поясненням. Адже вона майже повірила у казку, повірила, що зцілилася. Хвиля жаху прокотилася всім тілом, змусивши його перевернутися.

- Ну-ну, тихо, - почав заспокоювати голос. - Пий, тобі буде краще.

Губ торкнувся край посудини і краплі незрозумілої рідини змочили губи. Тільки зараз Алька зрозуміла, як пересохло все в роті та всередині, і дозволила собі зробити кілька ковтків. Смак молока. Теплого, парного молока, трохи солодкуватий, трохи пахне травами. Як давно вона не пила справжнього молока.

- Розумниця, розумниця, - невідомий доброзичливець витер їй рот і краплі, що скотилися на шию. - Відкривай очі, спляча красуне!

Доктор? Розплющувати очі стало страшно. Повернутись у світ лікарень, крапельниць, ліків було неможливо. Алька схлипнула.

- Тихо-тихо, люба, без сліз. Все добре. Ти в безпеці. Відкривай очі.

Алька нарешті зважилася. Туман ще клубочився, але поступово зникав, і незабаром дівчина вже змогла розглянути постать, що схилилася над нею. Білявий красень?! Якби він був ще й у білому халаті, то вона б вирішила, що образ лікаря мимоволі потрапив у її галюцинацію. Але він був у костюмі Робін Гуда, тільки без капелюха, і тримав у руках глиняний кухоль.

Алька сіпнулася від несподіванки. З одного боку вона шалено зраділа, що продовжує перебувати в іншому світі. Нехай це навіть галюцинація, і насправді вона доживає в лікарні останні дні, але це краще, ніж доживати їх, усвідомлюючи кожен момент. Крім того, залишався шанс, що світ цей реальний і вона справді вирвалася з мереж долі. З іншого боку її злякало, що тепер вона у владі людини (чи нелюдини?), яку її наставниця називала ворогом.

«Ворог» привітно посміхався, показуючи рівні білосніжні зуби. Гаразд, вирішила Алька, головне, що жива. Вона знайде спосіб втекти та повернутися до бабусі Фреї, яку обіцяла не покидати. Зважаючи на все, її не збираються прямо зараз вбивати чи катувати.

- Молодець, тепер усе гаразд? Як тебе звати?

- Алька. Алевтина.

- Ім'я має бути коротким, як порив вітру, Аля.

- А тебе?

- Ґрей.

- Навіщо ти викрав мене?

– Я-а?! – здивувався красунчик.– Я тебе врятував!

- Від чого?

- Не від чого, а від кого.

– Від кого ж?

- Від Фреї.

Алька вдавилася нервовим сміхом.

- Фрея – моя наставниця! Вона мені майже як рідна, як бабуся!

- Бабуся?! – тепер пирснув сміхом Грей. - Значить, ти бачиш її старенькою?!

- Вона і є старенька!

- Вона виглядає на стільки років, скільки сама захоче. Стара відьма!

- Не говори так!

- Ти сама сказала, що вона старенька.

- Але ж не відьма!

- А хто?

- Знахарка, травниця.

- Ага, біла та пухнаста.

- А ти тепер мене бачиш? - Алька раптом згадала про кільце і схопилася правою долонею за середній палець лівої руки. Кільця не було.

- Ось, я й кажу – відьма. Хто б ще вигадав очі відводити, щоб ніхто про тебе не здогадався? Я тільки завдяки своїм помічникам тебе знайшов. Кільце я тобі віддам, потім, коли ти зрозумієш, що я друг. І не намагатимешся від мене втекти.

- А ти хто? Фрея казала, що звичайні люди не можуть потрапити до Призоння.

- Звичайні – так. Тут живуть відьми, маги і чаклуни, - Грей смішно вишкірився і скрючив пальці, жартома намагаючись злякати дівчину. – А я – Повелитель Звірів. Розумію будь-яку тварину живу. І вони мені відповідають тим самим. До того ж мене люблять і коряться.

- Значить, ти – чаклун?

- Можеш називати і так. Хоча я себе чаклуном не вважаю, я – Повелитель Звірів. Твій друг. Ти не мусиш мене боятися.

- А Фрея теж чаклунка?

– Вона Травниця. Відьма. Наговорила, мабуть, про мене купу жахів. Не бійся мене, я не завдам тобі жодної шкоди.