Глава 11. Незнайомець.

Вранці Алька прокинулася незадовго до світанку. Корінь сон-трави, захований під подушку, і справді допомагав вставати в потрібний час. Стара, як завжди, вже не спала. Цікаво, коли вона відпочиває? Коли б Алька не встала, травниця завжди була на ногах.

- Прокинулася, дівчино?

- Доброго ранку, бабусю!

- Можеш сьогодні не ходити до струмка, викупаєшся прямо в річці. Потім збереш трави, пам'ятаєш які?

- Пам'ятаю, бабусю.

- Тоді не зволікай.  Як повернешся - поїмо разом.

Алька підстрибом побігла знайомою доріжкою до річки. Діставшись тихої затоки, де було неглибоко, а зарості лепехи переконували, що вода чиста, вона скинула сорочку і повільно зайшла у воду. Плавати Алька не вміла, та й де вона могла б навчитися, але воду дуже любила і вже кілька разів купалася в цій затоці. Звичайно, купальника у неї не було, та й білизни, як такої, теж, тому купатися доводилось голяка. Але Алька звикла до цього, адже крім неї і знахарки тут нікого не було, та й не могло бути.

Прохолодна вода приємно лоскотала щиколотки, та раптом дівчина зупинилася. Гостре відчуття, що за нею спостерігають, пронизало спинний мозок. Вона ніколи не відчувала нічого подібного, але зараз була впевнена, що хтось чужий знаходиться поряд.

Алька різко обернулася і в неї очі мало не вилізли з орбіт. Із чагарників за нею справді спостерігали. Гарний юнак, стрункий, витончений, обличчя його притягло б погляд навіть у натовпі. Світле волосся до плечей надавало йому бешкетного вигляду, блакитні прозорі очі дивилися весело, але ніби не на саму Альку, а трохи повз неї. Пухнасті чорні вії, яким позаздрила б будь-яка дівчина, вигідно відтіняли блакить очей. Невеликий ніс робив його майже підлітком на вигляд, хоча, оцінюючи загалом, йому можна було б дати 23-25 ​​років, не більше. Голлівудська посмішка не сходила з обличчя. Губи незнайомця були свіжі, яскраво-рожеві, а зуби, наче перлинки, дрібні та білі. Загалом, мрія будь-якої дівчини від 15 і до нескінченності. Одяг, чоботи, капелюх молодика нагадували вбрання Робін Гуда, як завжди його зображують, тільки замість луку за спиною висіла полотняна сумка. На плечі в нього сидів невеликий хижий птах, швидше за все, сокіл, але Алька не була певна. Птах дивився прямо на неї, трохи схиливши голову. Але й це не все.

Праворуч від незнайомця стояв величезний, кудлатий вовк традиційного сірого кольору і пильно роздивлявся дівчину. З трохи відкритої пащі звисав рожевий язик і скочувалися краплинки слини.

Алька настільки злякалася від несподіванки, що перші миті навіть не ворушилася. Із заціпеніння її вивів незнайомець. Так само дивлячись кудись повз дівчину, він запитав:

- Вона тут?

Сокіл схилив голову до його вуха і щось коротко проклекотів.

- Агов, красуне, - звернувся до Альки, - покажись.  Я ж знаю, що ти поруч!

Тільки зараз Алька зрозуміла, чому він дивиться повз неї. Незнайомець її не бачить! Тільки чому? Він сліпий? Тоді навіщо просить її показатися? Що вона може зробити?

- Зніми колечко! Давай, красуне, зроби це!

Кільце? Те колечко, яке звеліла їй одягти Фрея ще того дня, коли вона вперше опинилася біля хатинки на курячих ніжках? Але не могла ж проста срібна прикраса робити її невидимою?! Чи могла? Алька вже нічого не розуміла. Може, незнайомець просто знущається з неї, бо стоїть вона перед чоловіком зовсім гола… Гола?! Дівчина коротко скрикнула, вискочила з води, схопила сорочку і притиснула її до себе, закриваючи інтимні місця. Юнак почув її голос і тепер дивився на неї. Дивився, але, здається, все одно не бачив. Алька зробила кілька кроків уздовж берега, відходячи подалі від непроханих гостей. Кроки по піску не були чутні, але залишалися сліди, на які радісно втупився незнайомець. Тоді Алька застрибнула на товсту гілку верби, що опускалася до самої води, і симпатичний юнак загубив її. Він невдоволено скривився і звернувся до птаха, що сидів у нього на плечі:

- Соколику, друже, покажи мені дівчину-красуню.

Сокіл злетів у повітря і кинувся прямо до Альки, наче мав намір вчепитися їй у волосся, але дівчина, побачивши птаха, що наближається, скрикнула, пригнулась, зістрибнула з гілки і кинулась навтьоки. Сокіл лише злегка чиркнув кігтями по її голові, вирвавши шмат волосся. Алька додала швидкості і пірнула у саму хащу, де хижий птах не зміг би її дістати. Вона бігла, притискаючи до грудей сорочку і чекаючи, що в погоню кинеться не тільки сокіл, а й вовк. А від вовка їй не втекти. Дівчина навіть озирнутися боялася. Але її побоювання виявились марними. Ніхто за нею не погнався, ні вовк, ні людина, та й сокіл не став її переслідувати. Тільки веселий регіт мчав навздогін та крик:

- Ми з тобою ще зустрінемось, красуне!