Глава 10. Бабуся.

Увечері, через кілька днів, Алька сиділа в кімнаті і товкла в ступі висушений мар'їн корінь. Робота ця була нудна і дуже їй набридла, та й рука вже боліла від одноманітних рухів.

- От би блендер сюди, - зітхнула вона приречено.

- А це що за штука? - зацікавилася Фрея.

- А така чудова штука, що за кілька секунд перемелола б усю цю купу в порошок! І не довелося б сидіти вечорами та займатися такою монотонною нудною роботою.

- А тут ти, дівчинко, не маєш рації, - присіла поруч знахарка. – Може, твій чарівний бе…

- Блендер, - підказала Алька.

- От-от, може, він і зробив би цю роботу швидко і без зусиль, але не було б тоді від кореня такої сили. Так, якщо ти вважаєш, що займаєшся справою нудною, то теж толку не буде.

- Чому?

- Коли ти трави або коріння в ступі товчеш, ти чиниш магічне дійство, і думи твої повинні бути світлими й радісними. Ти шептати повинна слова добрі, що від серця йдуть, бачити повинна, як порошок приносити користь буде, радіти і насичувати його силою своєю і любов'ю. Без любові тут ніяк. Ти ж знаєш, що ступа і товкач означають?

Алька заперечливо похитала головою. Ну, ступа, ну, товкач. І що?

- Ступа, - почала пояснювати Фрея, - означає жіноче єство. А товкач - чоловіче.

Тільки тепер Алька здогадалася, про що мова, і почервоніла зніяковіло.

- А коли ти трави в ступі товчеш, то ніби чиниш дію священну між чоловіком і жінкою, в результаті якого що зароджується? Нове життя. Так і в травах, у ступі товкачем змелених, має життя зароджуватися, яке потім буде в людей переходити, зцілювати, оновлювати, затятою силою наповнювати.

Ось воно як. До цього моменту Алька навіть не замислювалася, що звичайна дерев'яна ступка має сакральне значення та ще пов'язане з інтимним процесом. Адже так воно і виходить. Стародавні люди мудрими були, нічого просто так не робили, а все зі змістом. А щодо енергії, так і сучасна наука вже доводить існування енергетичних полів, аур, вплив поганих та добрих слів на рослини, тварин й самих людей.

- Дякую, Фреє, за добру пораду. Я так і робитиму, - відповіла Аля.

- Все у світі пов'язане невидимими нитками. Не кожен може їх бачити, але деякі – відчувають. Намагайся знайти в тому, що оточує тебе, той невидимий зв’язок, і з кожним разом таємниці все більше відкриватимуться перед тобою. Вчися у Сонця, вчися у Місяця, вчися у Землі. Слухай, які секрети приносить із далеких країв Вітер, про що розповідає, потріскуючи, Вогонь, яку істину шепоче вода. Слухай кожну травинку, адже кожна травинка знає таємниці світобудови, таємниці народження та смерті, таємниці зцілення, таємниці життя.

- Так, вчителько. Я, здається, починаю розуміти.

- Нічого ти поки не починаєш, - Фрея наче розсердилася через самовпевненість своєї учениці. - Ти почнеш хоч щось розуміти, тільки коли щось робитимеш, помилятимешся, виправлятимеш помилки і йтимеш далі. Тому що, хоч би як ти прагнув навчити мудрості, кожен намагається робити власні помилки, а не вчитися на чужих, і при цьому думати, що знає все на світі! Але, може, ти не будеш такою? Може, твоє життя, двадцять років, проведених у хворобі, дозволять тобі піти іншим шляхом?.. Як би я хотіла цього… Ти маєш стати ідеальною ученицею… Ти можеш стати кращою з кращих, якщо усвідомиш, що ніколи не зможеш сказати: «Я знаю все». Що не зможеш стати ідеальною, бо ідеальних людей не буває. Якщо будеш сама собою, і знатимеш, що саме така, як є, ти ідеальна саме на своєму місці.

- І де воно, моє місце? Тут, з вами, Фреє?

- Усьому свій час, і твоє місце чекає на тебе, бо ніхто інший не може його зайняти.

- Мені добре тут, з вами.

- Так і має бути, дівчинко. Я твоя наставниця, я передаю тобі всі знання, які маю, і які, я думаю, ще не раз тобі стануть у нагоді. І коли ти будеш там, де тобі належить бути, коло тебе знайдеться місце для твоєї старої наставниці.

- О, якщо це залежатиме тільки від мене, то я ніколи не покину цю хатину!

- Покинеш, коли настане година, але я сподіваюся завжди бути поряд з тобою, допомагати, давати поради.

- Так, Фреє, ви стали мені рідною за цей час, і я завжди буду рада слухати ваші поради!

- Ніколи не забувай цих слів, Алю, ніколи.

– Не забуду, – пообіцяла дівчина.

Фрея розчулилась, підійшла до Альки ззаду і обняла її за плечі, в її голосі почулися сльози:

- Можеш називати мене бабусею і на «ти»...

У Альки навіть подих перехопило від несподіваної ніжності, вона поклала руки на зморшкуваті долоні травниці і хрипко прошепотіла:

- Дякую, бабусю…

Вийшло так, що поряд з нею в дитинстві не було бабусь і дідусів, як у більшості дітей. З боку батька бабуся з дідусем жили у Прип'яті, були евакуйовані після аварії. До народження онуки вони не дожили. З боку матері була лише бабуся, але мешкала вона далеко, на Запоріжжі, тому приїжджала рідко. Зате її відвідування завжди були для Альки святом. Вона привозила подарунки, водила дівчинку на прогулянки, в парки, у зоопарк, кіно, купувала різні смаколики. Тоді вона ще могла ходити. Востаннє бабуся приїжджала, коли Алевтині виповнилося 7 років, на її день народження. Бабуся подарувала єдиній онучці великого плюшевого ведмедя і пообіцяла, що незабаром Алька стане зовсім здоровою, і вона повезе її на море, а потім купить їй портфель та шкільну форму, і восени її онука, найкрасивіша і найрадісніша, піде в перший клас.