Глава 8. Вперед, за красою.

Усвідомивши, що вона, справді, перебуває в іншому світі, Алька стала трохи іншою. Досі вона ніби грала. Або дивилася сон. Тепер вона почала ставитися до всього набагато серйозніше. Вона не знала, які сили і навіщо витягли її з колишнього світу і врятували життя, але, коли це сталося, значить, так було треба. Фрея не любила відповідати на запитання, а якщо й відповідала, то в її відповідях відчувалася недомовленість. Та й взагалі вона була дивною. Іноді здавалася зовсім древньою бабцею, а іноді - досить бадьорою та активною. У її мові прослизали слова, зовсім не властиві для старої пустельниці. А ті дива, які спостерігалися в природі, і зовсім неможливо було пояснити.

Алька не могла зрозуміти, скільки часу минуло з того дня, коли вона перевалилася через перила балкона у своєму колишньому світі. Треба було відразу ставити якісь мітки, але тоді вона зовсім не думала про час, а потім зовсім заплуталась. Їй здавалося, що прожила вона у знахарки не більше двох місяців, але її волосся виросло, ніби за два роки. У хатинці не було дзеркала, і Алька не бачила себе, але вже могла заплести у косу пасма, що вигоріли майже до білого. Невже вони так виросли і зміцніли через трав'яні відвари та довге розчісування на ніч дерев'яним гребенем? Правда, ще після того, як травниця виміняла у людей з десяток яєць, вона не дозволила їх їсти, а змусила мити голову, добре втираючи у шкіру та волосся. Казала, що це примусить косу рости. Так перевела 6 яєць. З решти приготувала чудодійну мазь. Точніше, готувала Алька, а стара тільки командувала, вона хотіла, щоб її учениця навчилася все робити сама. Треба було розтопити бджолиний віск і втирати в нього по крупинці чотири варені жовтки. Мазь ця була, за словами травниці, чудовим засобом від опіків.

Половину мазі стара розлила по баночках і залишила собі, половину поклала Альці в сумку, яку теж виміняла у людей і подарувала учениці. Ця сумка була вже практично укомплектована, наче аптечка для мандрівника. І Фрея змушувала Альку завжди носити її з собою, мовляв, у травниці все має бути під рукою.

Ще знахарка зробила для Альки оберіг. У шкіряний мішечок, який треба завжди носити на шиї, були вкладені обережні трави та коріння. Мішечок стягувався ремінцем, тому його легко було відкрити і додати ще якийсь інгредієнт, що Фрея час від часу й робила. Вона навіть пожертвувала для своєї учениці шматочок кореня легендарної мандрагори, яким вона розжилася, за словами знахарки, ще за молодості.

Алька тепер підходила до навчання з повною серйозністю, вважаючи, що має взяти всі знання, які їй дають, і потім відплатити світові за порятунок. Можливо, вивчившись, вона піде до людей і допомагатиме їм, лікуватиме, рятуватиме життя. Вірогідно, саме у цьому її призначення.

Так, про дива в природі. Усі попередні знання говорили Альці, що зміни у навколишньому світі відбуваються у визначеній роками послідовності. Одні рослини відцвітають, інші починають цвісти і так далі. Тут Алька помітила досить дивну особливість. На одній галявині, хоч би коли вони прийшли, завжди жовтими сузір'ями розсипалися квітучі кульбаби. На старій акації за лазнею у будь-який час можна було нарвати солодкуватих квітів, які були смачні й сирими, а варені нагадували трохи квасолю. В інших місцях сезонні зміни начебто йшли своєю чергою. Але визначити точну пору року ніяк не виходило. Цілком Алька переконалася, що з часом щось не так, після одного випадку.

Якось Фрея покликала свою ученицю словами: «Іди-но, красуне, допоможи…» І Алька, завжди терпляча і спокійна, раптом спалахнула:

- Навіщо ви мене обзиваєте?!

- Як я тебе обізвала, дівчино? - здивувалася знахарка.

- Красунею, - надулася Алька.

- А хіба це образа? - зовсім розгубилась стара.

- Якщо гарну дівчину так назвати, то можна. А я ж негарна.

- І з чого це ти взяла, дівчино?

- Хіба я себе не бачила? Вдома у нас були дзеркала, і я цілком розуміюся на красі, щоб себе адекватно оцінити. Сіренька мишка, блякла, похмура. А зараз ще й прищі якісь по обличчю пішли. Ото вже красуня!

- Так, - погодилась травниця. – Хто себе яким вважає, таким і є. А я ось тебе зовсім по-іншому бачу. Але з тобою погоджуся. Бліда ти, неяскрава, наче привид який. А прищі - так це тіло твоє від хвороби очищається, що тут дивного? Здоров'я в тебе додається, а ось для краси слід трохи попрацювати.

- Сажою брови підводити, а буряковим соком щоки натирати? - Не змогла не змовчати Алька, згадавши «косметику» красунь далекого минулого.

Фрея жарту, здається, не зрозуміла і продовжувала на повному серйозі:

- Сажою красу не наведеш. Краса, вона повинна зсередини струмувати. Ти сама знати повинна, що собою представляєш, і поводити себе відповідно. Очі повинні сяяти, душа – горіти.

- А що, немає такої чаклунської трави, щоб із потвори красуню зробити? - кривенько посміхнулася Алька.

- Чому ж? Калина – краса дівоча. Допоможе вона рум'янцем обзавестися, свіжістю налитися. А материнка надасть жіночої чарівності та жіночим здоров'ям нагородить. Материнка є в мене в запасах, та й молода вже підростає, а от кривавих ягід калини не збереглося якось. Та не біда, завтра ж підемо, те, що треба – знайдемо.

- То ж у цей час ягоди калини хіба можна відшукати? Їх за зиму, напевно, птахи склювали. Зараз же кінець весни? Чи вже початок літа?

- Правильно мислиш, дівчино. На початку літа ягід калини не знайти.